Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Соціологія: 100 питань 100 відповідей

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

У чому полягала ідейна поляризація поглядів на людину в суспільно-політичній думці України кінця XVI-XVII ст.?

Кінець XVI—XVII ст. вважають епохою утвердження цінності людини в духовній культурі України. Саме у цей час вперше в Україні з'являється таке суто ренесансне явище, як яскраво виражене авторське волевиявлення: майже всі передмови до українських друкувань підписані авторами.

Розвиток індивідуальної самосвідомості відбувається через усвідомлення важливості й оригінальності власної діяльності, яке ґрунтується, з одного боку, на об'єктивній оцінці власного творчого доробку, а з іншого, — на визнанні цього доробку іншими. Треба наголосити, що усвідомлення цінності і важливості власного "Я" не мало нічого спільного з вузьким індивідуальним егоїзмом. Отже, у суспільно-політичній та філософській думці України чітко окреслилися два напрямки. Ідейна їх поляризація особливо виявилася у поглядах на людину та її призначення у земному бутті, способах вирішення проблеми співвідношення принципів дії та споглядання.

• Один з цих напрямків, репрезентований /. Вишенським, Й. Княгиницьким, Й. Почаївським та іншими, мав глибоку вітчизняну традицію, яка своїм корінням сягала культури Київської Русі, тісно пов'язаної з греко-візантійським світом. Представники цього напрямку вважали людину духовно і фізично немічною, гріховною, тому вони абсолютизували духовний початок в людині, а її призначення в земному бутті вбачали в постійному самовдосконаленні духу з метою посмертного злиття з Богом.

Щоб самовдосконалитися, на їхню думку, треба пройти кілька ступенів самоочищення, яке з необхідністю передбачає абсолютне зречення матеріального світу, тілесних почуттів. Найвище благо людини — пізнання абсолютної істини (Бога) досягається лише на шляху "чистого" споглядання. Звідси — відмова від активного суспільного життя, возвеличення скитницького чернецтва.

Інший напрямок української суспільно-політичної думки представляли головним чином діячі та ідеологи "братського руху" — Ю. Рогатинець, К. Т. Ставровецький, С. Зизаній. Вони виходили вже з нового, ренесансного розуміння людини, її призначення в земному бутті. Людина мислилася ними як фізично і духовно досконала істота, здатна насолоджуватися красою землі і всім сущім на ній, радощами тілесних почуттів, як така, що не потребує "спасіння" від Бога, а здатна на само врятування.

Людська особистість вдосконалюється не шляхом аскетичного самоочищення й відчуженості від світу, а лише через громадську діяльність. Кінцевою метою земного буття людини, її вищим благом, на їхню думку, є "народна користь", спільне благо, яке можна осягти лише завдяки активній діяльності на користь суспільства.

Які події духовного життя України сприяли розвитку ідей про гідність людини та патріотизм?

У розвитку духовного життя України II половина XVII ст. — це період формування світогляду Просвітництва. Це час активного засвоєння і осмислення вікових досягнень західноєвропейської культури, створення власних наукових традицій для розвитку філософії науки Нового часу.

15 жовтня 1615 р. було засновано Київську Братську школу, звідки почалися витоки вищої освіти в нашій країні. Восени 1631 р.

у Києві з'явилась ще одна школа, Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерського монастиря Петро Могила (1596—1647).

Братство і Лаврська школи об'єдналися і почали діяти з 1 вересня 1632 року, на території і в приміщенні Братської школи під назвою колегії, а з 1701 року — академії. Києво-Могилянська академія функціонувала як загальноосвітня вища школа до 1817 р. — до реформи в Росії, яка полягала у відокремленні світської освіти від церковної. У 1819 р. вона була реорганізована у Київську духовну академію, а світською вищою школою в Києві з 1834 р. став університет.

У другій половині XVII ст. Києво-Могилянська академія стає головним центром культури й освіти в Україні, центром основних наукових сил, що ідейно боролися проти католицизму, уніатської церкви. Найбільш визначними діячами колегії у різні роки XVII ст., були Йосиф Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Йоасаф Кроковський, Лазар Баранович та Стефан Яворський. Найвидатнішими викладачами філософії у першій половині XVII ст. були Феофан Прокопович, Сильвестр Поповський, Іларіон Левицький, Амвросій Дубневич, Ієроним Миткевич, Сильвестр Кулябка, Михайло Козачинський, Георгій Кониський.

Авторитетом в Україні і Росії був Феофан Прокопович (1677— 1736). Єдине, що створив Бог, стверджував він, — це розумну душу людини. Все, що існує, зокрема людина, "походить з матерії".

Він визнавав рух однією з корінних властивостей усіх форм існування матерії і твердив, що без усвідомлення цього не можна як слід зрозуміти і всього іншого, що вивчається в природі. Одним із видів руху, за Прокоповичем, є рух живого тіла, а причиною руху (внутрішнього) тіла — душа. Отже, в епоху зрілого Просвітництва розвивається ідея про позастанову цінність людини, пробуджується самосвідомість і гідність особи, а також почуття патріотизму і вболівання за долю Вітчизни.

 
<<   ЗМІСТ   >>