Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Бюджетна система

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Управління державним боргом

Боргова стійкість е необхідною передумовою економічної стабільності і зростання кожної країни. Надмірний рівень заборгованості породжує зворотні стимули для приватних інвесторів і урядів, що підриває довгострокові основи для економічного зростання держави. Крім того країни з високим рівнем зовнішнього боргу є вразливими до припинення надходження чи зворотного руху іноземного капіталу. Саме тому проблеми управління державним боргом України та його обслуговування постають особливо гостро.

У широкому розумінні, управління державним боргом являє собою напрям фінансової політики держави, пов'язаний із її діяльністю як позичальника, безпосередньо залежить від органів державної влади і управління, є прерогативою законодавчих органів, включає в себе такі елементи: формування грошово-кредитної політики по відношенню до внутрішнього і зовнішнього боргу; встановлення загальної межі державної заборгованості, зокрема у визначенні обсягу бюджетного дефіциту і відповідного обсягу позик, необхідних для його фінансування; визначення напрямів впливу на мікро- і макроекономічні показники; визначення доцільності фінансування різноманітних програм за рахунок державного боргу тощо.

У вузькому розумінні управління державним боргом являє собою сукупність за-холів. пов'язаних із підготовкою до випуску і розміщення довгострокових боргових зобов'язань держави, операцій із обслуговування і рефінансування державного боргу, а також із регулювання ринку державних цінних паперів, надання кредитів і гарантій.

Метою управління державним боргом с: досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання: - пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

  • - недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;
  • - забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;
  • - визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;
  • - забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. Важливим завданням управління державним боргом є забезпечення своєчасності та повноти платежів з обслуговування й погашення боргу. Статті видатків на обслуговування та погашення державного боргу в Україні є захищеними, тобто у разі секвестрування бюджету (зменшення видатків державного бюджету) вони не підлягають зменшенню. Видатки здійснюються відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні та місцеві боргові зобов'язання незалежно від обсягу коштів, визначеного на таку мету Законом про Державний бюджет України.

Погашення та сплата боргу за державними зобов'язаннями гарантується доходами Державного бюджету України. Відповідно до Бюджетного кодексу України (ст. II) [2], якщо очікуваний обсяг видатків на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений Законом про Державний бюджет України на таку мету. Міністерство фінансів України повинно невідкладно інформувати про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України інформує про очікуване перевищення таких видатків Верховну Раду України й подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Видатки на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету. Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись таких принципів [12,24]:

безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе під час укладання договору позики;

єдності - врахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими радами;

  • - зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив змін кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
  • - оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обіговості та погашення;
  • - зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами й інвесторами-нерезидентами;
  • - зниження вартості обслуговування державного боргу - здійснюється за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;
  • - прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

Процес управління державним боргом включає основні етапи:

  • - залучення коштів;
  • - розміщення запозичених коштів;
  • - повернення боргу і виплата відсотків;
  • - уточнення і зміни умов залучення, розміщення та погашення.

Останній етап передбачає застосування певних методів управління державним боргом.

У процесі управління державним боргом виділяють такі напрямки [1, с. 298-299]:

  • 1) планування: визначення у вигляді щорічних директив цілей управління; запровадження в адміністративному порядку з врахуванням кон'юнктури світових фінансових ринків показників стану заборгованості; розміру відсоткових ставок і платежів; валютної структури боргу та його терміновості; співвідношення між боргом, утвореним на умовах фіксованої та плаваючої відсоткових ставок; обсягів залучення нових кредитів;
  • 2) оцінка операцій: систематичне проведення фінансово-економічної оцінки фактичних результатів проведення кожної операції у сфері залучення кредитів і управління боргом, стану боргового портфеля. За кордоном використовують кілька методик оцінки: метод базових вартісних оцінок, аналіз розриву та дюрації, довершений попередній аналіз, моделювання за схемою "вартість проти ризику";
  • 3) відстеження кон'юнктури: постійне відстеження кон'юнктури на окремих кредитних ринках у розрізі контролю за зміненою валютних курсів та відсоткових ставок. При цьому можливе використання таких методик, як: складання кривих форвардних операцій і кривих прибутковості облігаційних позик; кореляція відсоткових ставок і валютних курсів. Правильне розуміння інвестиційного попиту, урахування показників розвитку світової економіки забезпечують ефективне управління борговим портфелем;
  • 4) підтримка контактів з кредиторами: представлення реальної інформації про потреби країни в позикових коштах у контексті ухваленої стратегії розвитку економіки:
  • 5) активне управління боргом: перехід від формального виконання зобов'язань за кредитними угодами до активного управління борговим портфелем. Після визначення цілей та проведення аналізу стану фінансових ринків доцільне застосовування методів цільового впливу на структуру та терміни боргового портфеля. Вибір позикових інструментів та часу здійснення емісії має бути орієнтований на використання оптимальних ринкових умов. При активному управлінні боргом нормою є застосування "попереджувальних" позик, забезпечення високої ліквідності позик, зворотний відкуп власних боргових зобов'язань;
  • 6) управління ризиками: моніторинг кредитних ризиків є однією з обов'язкових умов ефективного управління боргом. Потрібна добре поставлена система оцінювання та управління ризиками, а також застосування жорстких вимог до рівня кредитних рейтингів інвесторів (кредиторів). Крім того, має бути розроблено юридичну процедуру нейтралізації таких ризиків;
  • 7) формування еталонного боргового портфеля: оцінка ефективності проведених операцій щодо залучення нових позик і управління боргом. Найбільш поширений метод — це формування "еталонного" боргового портфеля, з яким має постійно порівнюватися наявний. Цей метод необхідно використовувати спільно з дотриманням принципу своєчасної та всеохоплюючої звітності. Крім оцінки власної діяльності бажано також систематично оцінювати і роботу партнерів;
  • 8) розподіл відповідальності: прийняття на себе ризиків залучення позик і кредитів і подальший аналіз стану боргового портфеля в розрізі його підлягання ризикам, що може бути досягнуто шляхом зосередження цих операцій в уповноваженому банку за умови здійснення аналізу і контролю за ризиками з боку Міністерства фінансів;
  • 9) кадрове і технічне забезпечення: підготовка кадрів, відповідне комп'ютерне і програмне забезпечення, рівень оплати праці персоналу — важливі складові успіху. Вважається, що інвестиції в систему управління державним боргом є одними з найбільш прибуткових, оскільки забезпечують істотне скорочення витрат щодо обслуговування заборгованості й зменшення ризиків;
  • 10) мотивація: стимулювання новаторства серед персоналу з використанням для цього спеціально розроблених схем оплати праці, та банків - стратегічних партнерів уряду в здійсненні позик і управлінні зовнішнім боргом. У директивах, що затверджуються, мають бути положення, які допускають певний простір для помилок: в умовах нестабільності на фінансових ринках.

Основними методами управління державним боргом є [1, с. 301; 23]: конверсія; новація; консолідація; уніфікація; обмін за регресним співвідношенням; відстрочка погашення; анулювання; рефінансування; реструктуризація.

Конверсія боргу - це зміна дохідності позик, яка відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави. Дана операція не призводить до зміни структури зобов'язань чи отримання нових позик.

Конверсії бувають добровільні, обов'язкові, примусові.

Добровільна конверсія відбувається, коли уряд пропонує власникам добровільно обміняти старі облігації на нові (як правило з більш низьким доходом).

Обов'язкова конверсія відбувається, коли старі облігації обмінюються на нові або повертаються державі в обмін на гроші.

Примусова конверсія відбувається, коли нові облігації стримуються впродовж встановленого терміну. В разі порушення умови облігації анулюються.

За своїм функціональним спрямуванням конверсія поділяється на три види:

  • - переведення боргу у місцеву валюту (борг/акції, борг/борг, борг/ресурси на цілі розвитку);
  • - прямий обмін на активи (борг/несплачені боргові вимоги, борг/фінансова реструктуризація);
  • - прямий обмін на товари (борг/товари, борг/експорт).

Обмін зобов'язань на нові неборгові активи є одним із сучасних методів реструктуризації боргу, і найчастіше застосовується у країнах, що розвиваються. Класична схема передбачає обмін на цінні папери, що сторони можуть конвертувати у фінансування проектів у сфері навколишнього середовища, розвитку, чи анулювати борг в обмін на певні законодавчі або політичні поступки.

Обмін боргу на акції країн-позичальників поділяється на дві категорії:

  • 1) угода між приватним позичальником і приватним кредитором;
  • 2) угода між приватним кредитором і юридичною особою державного сектора чи державою як позичальником.

Перевага даної операції полягає у можливості перетворити борг країни в акції через розміщення іноземних прямих чи портфельних інвестицій у національне підприємство. Таким чином, конверсія боргу виконує функції управління заборгованістю та стимулювання інвестицій. Боржник частково сплачує борг в місцевій валюті зі знижкою від повної вартості, а інвестор фінансує капіталовкладення за сприятливим курсом. Країна отримує вигоду за рахунок конвертації частини боргового тягаря у нові виробничі активи. Конверсія надає можливість країні-боржнику скоротити обсяги чи зменшити темпи зростання зовнішнього боргу, залучити прямі іноземні інвестиції.

Конверсія боргу у борг являє собою перетворення існуючих боргових зобов'язань у нові боргові зобов'язання. Статус сторін боргової угоди може не змінюватися, а умови нового зобов'язання можуть суттєво відрізнятися від умов попереднього зобов'язання. Нове боргове зобов'язання може передбачати зменшену суму основного боргу, інші ставки чи графік оплати. Може бути змінена форма боргових зобов'язань зі зміною боргового інструмента.

Конверсія боргу в ресурси на цілі розвитку передбачає застосування двох схем конверсії:

  • 1) на основі викупу боргу;
  • 2) на основі пожертвувань.

Міжнародні благодійні організації чи уряди розвинутих країн викуповують зі знижкою комерційні борги на вторинному ринку. Іноді банки передають борг між* народним благодійним організаціям з умовою погашення боргу в місцевій валюті за узгодженою програмою у сфері екології чи соціальної сфери. У викупі або безоплатній передачі боргу беруть участь наступні сторони: комерційний банк, міжнародна благодійна організація, уряд країни. Часто в такій операції присутній фінансовий посередник, що здійснює операції з боргом. Недоліками даної схеми конверсії є складність та значні витрати, пов'язані зі значною кількістю учасників та їх різними цілями.

Конверсія боргу на товари (експорт) передбачає, що країна-боржник пропонує погашення зобов'язань у формі отримання права на реалізацію товару за встановленою ціною. Визначена частина від суми реалізації повертається боржнику, а частина, що залишилася, належить кредитору в рахунок погашення заборгованості. Недоліком даної схеми є: вимога передоплати 2/3 вартості товару, що висуває боржник, до моменту реалізації товару. Позитивними наслідками застосування даної схеми конверсії є: скорочення зовнішніх зобов'язань, нарощення експортного потенціалу. Найбільш часто товарна схема погашення боргу використовується як можливість погашення боргу на двосторонній міждержавній основі.

Новація - це домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання з певного фінансового кредиту іншим зобов'язанням.

Консолідація - це перенесення зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження строку позики, що проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.

Уніфікація - це об'єднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом.

Обмін за регресним співвідношенням — це обмін облігацій попередніх позик на нові, що проводиться з метою скорочення державного боргу, але не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення боргу - це перенесення строків виплати заборгованості, при цьому у цей період виплата доходів не проводиться. Цей метод використовується в умовах, якщо подальший активний розвиток операцій з випуску нових запозичень стає недоцільним, адже не має фінансової ефективності для держави. Це відбувається, коли уряд зробив дуже багато запозичень й умови їх емісії невигідні для держави, оскільки більша частина надходжень від нових запозичень спрямована на виплату процентів і погашень від раніше отриманих позик.

Анулювання боргу - це повна відмова держави від своїх зобов'язань. Прийняття рішення про анулювання (відмову від виплати) боргів проводиться або на підставі політичних мотивів, або у випадках фінансової неспроможності держави.

Рефінансування державного боргу - це погашення боргу по раніше отриманих позиках, новими позиками. Активно рефінансування застосовується під час виплати відсотків і погашення зовнішньої частини державного боргу. При рефінансуванні використовуються такі схеми: сплата процентних платежів за довгостроковими зобов'язаннями за рахунок емісії короткострокових інструментів; погашення короткострокових облігацій за рахунок емісії нового траншу довгострокових паперів з використанням суми, яка перевищує суму обслуговування довгострокового боргу на покриття дефіциту бюджету.

Реструктуризація державного боргу - це угода про прийняття нового плану погашення боргу. Даний метод може супроводжуватися частковим списанням боргу і/ або конверсією в нові боргові інструменти. Реструктуризація надає короткостроковий ефект полегшення для боржника, збільшуючи виплати у майбутньому за рахунок додаткових процентів у новий період погашення.

Механізм проведення реструктуризації визначається залежно від резиденства кредиторів, типу боргу тощо. Реструктуризуються лише борги, строк погашення яких перевищує І рік, які виникли до настання "дати відліку", і за наявності відповідних кредитних угод між країною-боржником та МВФ. Строки погашення боргу мають припадати на період кредитування її МВФ.

Реструктуризація боргів може проводиться Паризьким або Лондонським клубами кредиторів, окремими кредиторами, що не входять до зазначених клубів (раніше входили до Токійського клубу), та іншими неклубними кредиторами.

Можуть застосовуватися наступні схеми реструктуризації: відстрочка по платежах на декілька років, з наступними пільговими періодами, а потім платежами у повному обсязі; доповнення існуючих угод новими кредитами; перетворення заборгованості за відсотками в основну суму боргу; обмін частини заборгованості за ринковим курсом на акції державних підприємств.

Існують наступні методи реструктуризації зовнішнього державного боргу: І) "зовнішній борг/облігації" - переоформлення існуючого державного боргу у нові ринкові боргові інструменти - цінні папери. Найпоширенішим способом проведення подібних угод є так званий план Брейді.

У рамках плану Брейді може передбачатися: використання операцій зниження боргу та зменшення виплат в рахунок його обслуговування (ООБЯ) на ринковій основі; проведення цих операцій із використанням ресурсів міжнародних фінансових організацій; достроковий викуп боргових зобов'язань позичальника за цінами вторинного ринку; застосування конверсійних схем обміну боргу на акціонерний капітал; реалізація позичальником середньострокової стабілізаційної програми.

За планом Брейді відбувається переоформлення заборгованості на ліквідні фінансові інструменти — "облігації Брейді" — цінні папери, які випускаються внаслідок обміну кредитних вимог комерційних банків на нові облігації, забезпечені заставою. Паритетні і дисконтні облігації є найбільш поширеними різновидами облігацій Брейді. Вони випускаються з терміном погашення 30 років і мають забезпечення у вигляді безризикових активів (в основному казначейських зобов'язань США) [7, с. 24].

Умови кожної з операцій плану Брейді визначаються шляхом переговорів між країною-позичальником і Консультативним комітетом банків. Умови реструктуризації боргу мають бути погоджені з критичною масою кредиторів, яким пропонуються різні варіанти для обміну їх боргових вимог. Підставою ж для реалізації такої схеми в тій чи іншій країні є узгодження урядом цієї держави програми економічних дій з МВФ;

  • 2) "зовнішній борг-акції" - обмін боргових зобов'язань на акції в межах державної програми приватизації. Компанія-інвестор купує на вторинному ринку борговий інструмент, що підлягає конверсії, для наступного його обміну в центральному банку країни-боржника за місцеву валюту. Отримані кошти використовуються за чітким призначенням - здійснення прямих або портфельних інвестицій. Обмін боргів на валюту може відбуватися як за номіналом, так і зі знижкою, в тому числі на аукціонах, де виграє той, хто запропонує найбільшу знижку з номінальної вартості боргових зобов'язань, що обмінюються. При цьому регулюючі органи країни-боржника можуть стимулювати капіталовкладення в пріоритетні сфери через спеціальні квоти, преференції, податкові пільги. Особливість даної схеми - зміна якості структури активів інвесторів: відбувається заміна боргових зобов'язань на принципово новий фінансовий інструмент, який не передбачає надання фіксованого доходу інвестору. Перевагами даної схеми є: зменшення зовнішнього боргу, скорочення обсягу субсидіювання державних підприємств, збільшення оподатковуваної бази у майбутньому, сприяння експорту, заміщення імпорту вітчизняним виробництвом. Недоліками зазначеної схеми реструктуризації є: скорочення податкових надходжень до державного бюджету, інфляція (обмін фінансових коштів при проведенні широкомасштабних операцій за даною схемою потребує супровідних компенсаційних грошово-кредитних операцій);
  • 3) "сек'юритизація боргу" передбачає випуск позичальником нових боргових цінних паперів, які або підлягають продажу і виручка від їх реалізації спрямовується на викуп боргу, або безпосередньо обмінюються на поточні боргові зобов'язання. Якщо продаж нових цінних паперів відбувається за ціною, що перевищує курс існуючих зобов'язань, то загальна сума боргового тягаря для позичальника знижується. Така схема може бути реалізована, якщо вдасться забезпечити пріоритетність нових боргових зобов'язань відносно інших. Якщо ж нові цінні папери не мають ніяких переваг чи додаткових гарантій, вони можуть бути продані лише за тим же курсом, за яким котируються існуючі. У такому випадку проведення операції сек'юритизація втрачає сенс [7, с. 25];
  • 4) "зовнішній борг/внутрішній борг" - випуск центральним банком облігацій із номіналом у місцевій валюті в обмін на зовнішні боргові зобов'язання. Недоліком даної схеми є: розміщення державних боргових зобов'язань на внутрішньому ринку створює конкуренцію ринку корпоративних облігацій, що обмежує можливості розвитку підприємств за рахунок залучених фінансових коштів;
  • 5) "зовнішній борг-експорт" полягає у погашенні зобов'язань у формі отримання кредиторами права на реалізацію вітчизняного товару за встановленою ціною, частина від якої повертається боржнику, інша (обумовлена) частина залишається у кредитора в рахунок погашення виставлених вимог.

Позитивний ефект для країни-боржника при застосуванні цієї схеми може бути досягнутий, якщо в зарахування зовнішнього борг)' йдуть товари кінцевої переробки, що сприяє зміцненню вітчизняного, орієнтованого на експорт, виробництва, товари, які з тих чи інших причин зазнають дискримінації на зовнішніх ринках, а також якщо зарахування експортних товарів (навіть високоліквідних) відкриває нові ринки збуту [U.C. 52];

6) "зовнішній борг—програми розвитку" є механізмом реструктуризації країн, що розвиваються, при одночасному покращенні їх соціально-економічних умов.

Такі операції можуть набувати форми обміну боргових зобов'язань на екологічні програми та обміну боргових зобов'язань на програми технічної, гуманітарної допомоги.

Конверсія боргових зобов'язань на екологічні програми є варіантом полегшення боргового тягаря країни за рахунок здійснення глобальних екологічних послуг світовому співтовариству. Застосування схеми "зовнішній борг-екологія" може здійснюватися тільки із офіційними кредиторами, тому що комерційні банки і фірми не мають потенціалу для фінансової підтримки екологічних проектів на безповоротній основі.

Конверсія боргових зобов'язань на програми технічної, гуманітарної допомоги здійснюється, як правило, через викуп донором чи спеціалізованою установою зовнішніх зобов'язань на вторинному ринку за погодженого ціною у національній валюті; отримані кошти згодом спрямовуються на фінансування програми розвитку, схваленої урядом-позичальником;

  • 7) "викуп зовнішнього боргу" передбачає викуп боргових зобов'язань держави на вторинному ринку з дисконтом за іноземну валюту. Дана ринкова схема реструктуризації боргу передбачає два варіанти реалізації:
    • - регулюючий фінансовий орган держави звертається до тримача цінних паперів із пропозицією про викуп облігацій, що йому належать, за фіксованою ціною, при цьому торги даними паперами призупиняються на деякий час. Як правило, дана пропозиція супроводжує схему реструктуризації "зовнішній борг/облігації";
    • - здійснення подібної до першого варіанта операції монетарної влади на відкритому ринку, коли регулюючі органи, користуючись сприятливою ринковою ситуацією, через певні структури купують облігації на вторинному ринку. При цьому вони можуть як фактично здійснювати дострокове погашення, так і використовувати їх у майбутньому з метою отримання торгового прибутку;
  • 8) "списання зовнішнього боргу" передбачає безоплатне списання зовнішнього боргу країною-кредитором - частково чи цілком. Списання боргу є найгіршим варіантом розв'язання боргової проблеми - абсолютним дефолтом (повною відмовою боржника від своїх зобов'язань) - і найкращим для обох сторін (боржника і кредитора) - реструктуризацією, яка передбачає переоформлення боргу в тій чи іншій формі (нехай навіть з деякими втратами для кредитора). Подібна практика досить часто застосовується, наприклад, Паризьким клубом кредиторів до найбідніших країн світу. Показниками ефективності управління державним боргом є:
    • - частка державного боргу у валовому внутрішньому продукті (Маастрихтський критерій - 60%, критерії економічної безпеки: частка внутрішнього боргу -30%, зовнішнього - 25%);
    • - середній строк обігу державних боргових зобов'язань; =- середня ставка процента за державними зобов'язаннями;
    • - показник частки зовнішніх запозичень у покритті дефіциту бюджету (найвища межа-30%);
    • - співвідношення чистої (приведеної) вартості зовнішнього боргу до обсягу експорту (межа - 250%). Для вдосконалення управління державним боргом України доцільно здійснити наступні заходи: для збереження економічної безпеки держави, при виборі боргового джерела пріоритет має надаватися внутрішнім запозиченням; встановлення твердого контролю над часткою кредитів із плаваючою процентною ставкою, а також кредитів, залучених на термін до одного року в загальному обсязі зовнішнього боргового портфеля та встановлення лімітів за даними показниками; пріоритетним завданням управління структурою державного боргу є зменшення частки заборгованості, яку необхідно погасити в короткостроковому періоді. З цією метою доцільно здійснити рефінансування державного боргу за рахунок нових запозичень на більш прийнятних відсоткових умовах, що дозволить пролонгувати частину вітчизняної заборгованості, скоротивши боргове навантаження на бюджет у короткостроковій перспективі; використання "свопових" операцій - операції типу "борги в обмін на власність (акції) та інші".

ГЛОСАРІЙ

Анулювання боргу - це повна відмова держави від своїх зобов'язань.

Відстрочка погашення боргу - це перенесення строків виплати заборгованості, при цьому у цей період виплата доходів не проводиться.

Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Конверсія боргу - це зміна дохідності позик, яка відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави.

Консолідація - це перенесення зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження строку позики, що проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.

Новація - це домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання з певного фінансового кредиту іншим зобов'язанням.

Обмін за регресним співвідношенням - це обмін облігацій попередніх позик на нові, що проводиться з метою скорочення державного боргу, але не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.

Реструктуризація державного боргу - це угода про прийняття нового плану погашення боргу.

Рефінансування державного боргу - це погашення боргу по раніше випущених позиках шляхом випуску нових позик.

Уніфікація - це об'єднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом.

Управління державний боргом - це напрям фінансової політики держави, пов'язаний із її діяльністю як позичальника, безпосередньо залежить від органів державної влади і управління, є прерогативою законодавчих органів.

 
<<   ЗМІСТ   >>