Повна версія

Головна arrow Фінанси arrow Бюджетна система

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ

Характеристика видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення

Розвиток соціальної інфраструктури підвищує якість життя населення, що є, в кінцевому рахунку, основою зростання національної економіки, а також зміцнення соціальної стабільності в суспільстві. Ці проблеми дуже актуальні для всіх країн світу. Традиційно соціальна сфера має бюджетне фінансування, що тягне за собою безліч проблем, особливо в перехідний період.

Нинішньому етапу розвитку суспільства та економіки притаманні протиріччя між необхідністю побудови сучасної соціальної системи і відсутністю належних соціально-економічних умов; між потребами в значних фінансових ресурсах та реальними можливостями держави і територій щодо фінансування соціальної сфери; між старими організаційними формами, новими завданнями економічної реформи і негативними явищами у суспільстві. Своєчасне вирішення всіх цих проблем має стати запорукою успішного розвитку країни в майбутньому.

Соціальна політика являє собою систему дій органів державного управління та місцевого самоврядування, які забезпечують вирішення ключового завдання держави - підвищення рівня і якості життя громадян, у тому числі за рахунок ефективного використання громадських (державних і муніципальних) фінансів.

Метою соціального захисту має бути допомога найбіднішим, аби вони не втрачали соціальної повноцінності, не втягувалися до "пастки бідності" та не йшли на кримінальні злочини від відчаю. У розвинених країнах із ринковою економікою соціальний захист є невід'ємною частиною загальної системи стимулів. Для повноцінного розвитку країни необхідна прозора конкуренція, яка піднімає наверх найбільш працьовитих і здібних. Однак злиденність і відчай не можуть бути єдиною альтернативою успіху, атому всі цивілізовані країни створили своєрідні "запобіжні механізми", які підтримують людей із тимчасовими матеріальними чи іншими труднощами.

При цьому вимога повернення до активного життя (для уникнення утриманства) завжди є основною вимогою підтримки громадським коштом.

Поза тим в Україні сучасна система соціального захисту є своєрідним гібридом, який складається зі старої системи стимулів радянської номенклатури (пільг) та надбудови, створеної вже за часів незалежності для захисту дійсно нужденних громадян від негативу перехідного процесу (адресна соціальна допомога).

Як засвідчує практика, у кожній державі складові соціального захисту можуть суттєво відрізнятися за складом та обсягом соціальних виплат, трансфертів, субвенцій. Ці характеристики відрізняються також в тій самій державі у різні періоди. Тобто соціальний захист — категорія надзвичайно динамічна і рухлива. Вона безпосередньо пов'язана із соціальною політикою держави. Водночас, не зважаючи на те, що у європейських країнах склалися різні системи соціального захисту, вони цілком співвідносні за рівнем свого розвитку.

У таких країнах як Ірландія, Великобританія, Скандинавські країни, Португалія застосовується універсальний підхід, за якого системи соціального захисту включають в себе усі організаційно-правові форми надання соціальних виплат та послуг населенню. В ці системи входить не лише соціальне страхування у всіх його видах, а й програми по забезпеченню мінімального доходу, які забезпечують задоволення базових потреб найбідніших верств населення. Такі допомоги не вимагають від людини попередньої сплати внесків, а виконуються місцевими органами влади за рахунок податків, або трансфертів з централізованих бюджетів

Системи соціального захисту у країнах ЄС мають довгу історію і сформувалися у сучасному вигляді досить давно. На нинішньому етапі найважливіше завдання у галузі розвитку систем соціального захисту полягає в необхідності пристосування її до змін та потреб сучасного суспільства. Одним із напрямків є організація захисту від нових ризиків, що виникають на ринку праці, пов'язані з демографічними процесами, соціальною інтеграцією/дезінтеграцією й зайнятістю. Майже в усіх країнах надаються соціальні допомоги в зв'язку з бідністю, які зазвичай об'єднує спільна назва "програма щодо забезпечення мінімального доходу". При цьому функціонують різні програми, як загальні й додаткові, так і спеціальні. Наприклад, у Німеччині Закон про соціальну допомогу передбачає два її види: допомогу на прожиття і допомогу з соціальних мотивів. Приклади розвитку програм по забезпеченню мінімального доходу наочно показують, що справа полягає не лише в тому, щоб виплачувати соціальні допомоги, а й у тому, щоб допомогти людям інтегруватися у суспільство.

Слід також зауважити, що при організації соціальної допомоги, як правило, застосовується багаторівневий принцип, коли частина допомог передбачена національними стандартами, а частина - має додатковий характер. Так, наприклад, до таких додаткових допомог, які забезпечують мінімальний дохід, відносяться: в Австрії - житлова допомога і медичне страхування; у Бельгії - відшкодування необхідних витрат, пов'язаних з оплатою житла та комунальних послуг, медичним обслуговуванням, також застосовуються разові виплати; У Данії - житлова допомога, стипендія для студентів; у Фінляндії - житлова допомога, високо оплатні послуги з охорони здоров'я, відшкодування витрат, пов'язаних з перебуванням дітей у денних дитячих установах; у Франції - житлова допомога, безоплатна медична допомога; в Німеччині

—житлова допомога, медичне страхування і відшкодування інших витрат, пов'язаних із хворобами, допомога на освіту, допомога в екстрених випадках; в Ірландії — житлова допомога, допомога на одяг і взуття для школярів, забезпечення необхідними предметами домашнього вжитку і паливом; в Люксембурзі та в Нідерландах — житлова допомога, безоплатне медичне страхування; в Португалії — житлова допомога, оплата медичних послуг для деяких категорій громадян, гранти на навчання, субсидії на проїзд на громадському транспорті; в Іспанії — екстрена соціальна допомога (оплата житла, меблів, предметів домашнього вжитку і побутової техніки); у Швеції - житлова допомога, допомога для батьків-одинаків; у Великобританії — житлова допомога, безплатна стоматологія, субсидії на окуляри, забезпечення молоком і вітамінами дітей молодше 5 років і вагітних жінок, безплатне шкільне харчування, допомога в оплаті послуг на поховання, відшкодування оплати опалення пенсіонерам, інвалідам та сім'ям з дитиною до 5 років, місцеві податкові допомоги.

Аналіз застосування терміну "соціальний захист" свідчить, що він застосовується в широкому, вузькому, спеціальному і додатковому значеннях.

У широкому розумінні соціальний захист становить зміст соціальної функції держави і являє собою систему економічних, юридичних, організаційних заходів щодо забезпечення основних соціальних прав людини і громадянина в державі. В такому разі йдеться про всі заходи держави, спрямовані на забезпечення її соціальної функції. В цьому аспекті елементи соціального захисту притаманні різним сферам суспільних відносин, у яких реалізуються соціальні права громадян, — сферам застосування праці, соціального страхування, соціальної допомоги, охорони здоров'я, освіти, житлової політики.

У вузькому сенсі розуміння соціального захисту являє собою власне соціально-захисну діяльність держави щодо забезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків.

Зокрема, в літературі система соціального захисту населення визнається системою більш високого порядку, що включає в себе у якості складової частини систему соціального забезпечення, а державне соціальне забезпечення розглядається як гарантія соціального захисту населення.

У Конституції України соціальний захист розуміється як система заходів щодо захисту населення від соціальних ризиків. Саме такий зміст закладено у статтю 46, де встановлено "право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом". За змістом статті та з огляду на соціальні ризики, забезпечення котрих передбачено у ній, право на соціальний захист подібне до права на соціальне забезпечення. Однак та організаційно-правова система, яка створена в Україні для забезпечення населення від соціальних ризиків, ні за своїм складом, ні за своєю суттю не дає підстав застосовувати до неї термін "соціальне забезпечення".

В Україні закладено правові та інституційні основи нової системи соціального захисту. Ця система характеризується наступними рисами.

По-перше, у Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист і встановлено державні гарантії його здійснення.

По-друге, створено чисельне соціально-захисне законодавство (термін "законодавство" в даному разі застосовується нами в найширшому значенні), яким передбачається юридичний механізм надання населенню соціальних грошових виплат і соціальних послуг саме у певних випадках, які за міжнародно-правовою практикою отримали назву "соціальних ризиків".

По-третє, хоча в цій системі поки що не має єдиного правового акту, котрий закріпив би загальні засади саме соціального захисту, все ж наявний системний характер актів, що врегульовують відносини у сфері соціального захисту, та їх функціональне згрупування, спрямоване на захист населення від негативних наслідків настання соціальних ризиків.

По-четверте, в інституційному плані національна система соціального захисту включає в себе: І) всі організаційно-фінансово-правові форми, через які безпосередньо здійснюються соціальні виплати і надаються соціальні послуги окремим громадянам у разі настання соціальних ризиків, це - соціальне страхування, фінансування за рахунок податків, державна соціальна допомога, недержавне соціальне забезпечення; 2) непрямі (опосередковані) заходи соціального захисту, які набувають дедалі ширшого застосування.

По-п'яте, в Україні створено таку структуру соціального захисту:

А. Державний соціальний захист

І. Загальна система соціального захисту:

  • 1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
  • 2) державна соціальна допомога.

П. Спеціальний соціальний захист. III. Додатковий соціальний захист.

Б. Недержавне соціальне забезпечення

  • 1) недержавне пенсійне забезпечення;
  • 2) недержавні соціальні послуги.

Таким чином, соціальний захист можливо визначити як систему юридичних, економічних, фінансових та організаційних засобів та заходів в державі щодо захисту населення від несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Узагальнюючи, слід підкреслити два основних положення стосовно системи соціального захисту: по-перше, роль держави як головного організатора системи соціального захисту населення; по-друге, - феномен соціального ризику як підставу, що виокремлює соціальний захист від інших способів матеріального забезпечення громадян.

Нині здійснення права на соціальний захист в Україні організовано у декількох формах, які розрізняються за такими ознаками як 1) коло осіб, що підлягають забезпеченню; 2) джерела і способи фінансування; 3) види, умови та розміри забезпечення; 4) органи, що надають забезпечення.

Організаційно-правова форма соціального захисту - це об'єднана спільними принципами та методами здійснення сукупність юридичних, фінансових, організаційних засобів соціального захисту окремих категорій населення.

Соціальний захист — це державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення; комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо). Основні елементи системи соціального захисту.

встановлення допустимих параметрів життя;

захист населення від зростання цін і товарного дефіциту:

вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

пенсійне забезпечення;

утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

соціальні трансферти;

соціальне обслуговування;

надання необхідної медичної допомоги тощо.

Основною організаційно-правовою формою у системі соціального захисту виступає загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Соціальний захист включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також по старості та в інших випадках, передбачених законом [1].

Якщо порівнювати соціальний захист із соціальним забезпеченням, то соціальний захист є більш широким поняттям. Схематично співвідношення між соціальним захистом, соціальним забезпеченням і соціальною допомогою зображено на рис.9.1.

Складові соціальної політики

Рис.9.1. Складові соціальної політики [5, 91)

Таким чином, існує єдність трьох головних складових соціальної політики:

  • 1) соціальна допомога гарантує громадянам, які опинилися за межами бідності і неспроможні через різні причини забезпечити собі життєвий мінімум;
  • 2) соціальне забезпечення гарантує нормальний рівень існування людини і відшкодування втрат регулярного прибутку, компенсація додаткових втрат у зв'язку з інфляційними процесами;
  • 3) соціальний захист забезпечує високий рівень трудової активності, участі в громадському житті.

Соціальний захист містить як пасивні, так і активні заходи підтримки доходів [4, 65]. До активних належить соціальна допомога, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили в скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння, щоб не опинитися на узбіччі суспільства. Пасивні заходи включають: соціальне страхування, лікування та профілактику хвороб, підвищення рівня освіти та кваліфікації, які спрямовані на запобігання ситуаціям, що загрожують добробуту людини.

В останні десятиріччя при оцінці рівня розвитку національної економіки на перший план стали виходити соціальні індикатори: рівень зайнятості і безробіття, динаміка реальної заробітної плати, рівень життя населення. Соціальний клімат стає визначальним при створенні економічної атмосфери. Взагалі, формування соціально-орієнтованої економіки — мета будь-яких трансформацій, і в тому числі на регіональному та місцевому рівнях. Тому фінансування соціальних заходів — головна стаття витрат бюджетів будь-якої країни, коли ще не встановлено стабільних структурних економічних пропорцій і сфера фінансування соціальних видатків є найбільш нерегульованою, а також у період загострення кризових явищ у соціально-економічній сфері.

Витрати на соціальну сферу становлять в Україні близько 18 % ВВП, однак основна вага соціальних витрат лежить сьогодні на бюджетах регіонів та їх місцевих структур, з яких фінансується приблизно 80 % усієї соціальної сфери.[3]

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення:

  • а) виплата пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплата до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; виплата доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом;
  • б) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України, та розміщенням іноземців і осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України; щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань; довічні державні стипендії; кошти, що передаються до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; програми соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, інші види цільової грошової допомоги, встановлені законом);
  • в) державна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;
  • г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
  • г) державна підтримка молодіжних та дитячих громадських організацій на виконання програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї затвердженим Кабінетом Міністрів України;
  • д) програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих громадян;

забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

є) інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністром України;

Видатки на соціальний захист населення та соціальне забезпечення охоплюють:

державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

  • - державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів: заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресивних позовів шахтарів);
  • - державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;
  • - державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
  • - державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
  • - державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

Здійснення місцевих програм соціального захисту населення відбувається на основі рішень органів місцевого самоврядування. Їх фінансування проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Щодо видатків на соціальну сферу можна сказати наступне: вони займають провідне місце у видатках бюджетів України усіх рівнів. З усіх видатків на соціально-культурні заходи близько третини займають витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Взагалі, соціальний захист та соціальне забезпечення — найбільша видаткова стаття Державного бюджету України, яка за обсягом випереджає охорону здоров'я, освіту та видатки на економічну діяльність. Впродовж 2009-2012 років обсяг річних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення становив у середньому 58454 млн. грн. або 28,6% загальної суми видатків Державного бюджету України. Якщо аналізувати динаміку видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення державного бюджету в абсолютному виразі, то спостерігається їх зростання у 2010-2011 році. Обсяг видатків Державного бюджету України на соціальний захист становив у 2010 році 63311 млн. грн. що на 11794млн. грн. більше порівняно з 2009 роком, у 2011 році - 63540 млн. грн., що більше на 12023 млн. грн. порівняно з 2009 роком, та 229 млн. грн. ніж у 2010 році. Зменшення видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення відбулося у 2012 році порівняно з 2011 роком на 8092 млн. грн., але порівняно з 2009 роком зросли на 3931 млн. грн. (рис. 9.2).

Динаміка видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення з Державно¬го бюджету України

Рис 9.2. Динаміка видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення з Державного бюджету України

Однак, попри значний обсяг соціальних видатків, якість соціальних послуг та інших заходів соціального захисту в Україні досі залишається відносно низькою у порівнянні з іншими країнами, а соціальні потреби найбільш вразливих категорій населення не задовольняються достатньою мірою.

Серед основних проблем у сфері соціального захисту населення України, які вимагають негайного вирішення, можна виділити наступні:

  • - надзвичайно високий рівень участі держави у сфері соціального захисту, надзвичайно слабка участь в її функціонуванні населення; надзвичайно стрімке зростання вартості послуг, які надають заклади охорони здоров'я, освіти, культури, що не відповідає їх якості;
  • - неефективність бюджетного управління наявними фінансовими ресурсами як головними розпорядниками, так і окремими соціальними установами; недостатність коштів для фінансування заходів у сфері соціального захисту населення.

З метою вирішення розглянутих проблем, розроблена Загальнодержавна програма подолання та запобігання бідності на 2010-2015 роки, яка передбачає:

  • - запровадження системи раннього виявлення осіб та сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах;
  • - модернізацію системи соціального обслуговування;
  • - надання пільги в обсязі, достатньому для забезпечення нормальної життєдіяльності особи (сім'ї);
  • - сприяння розвитку молодіжних ініціатив у трудовій сфері, перепідготовки та підвищення кваліфікації молоді, її профорієнтації, запобігання негативним проявам у молодіжному середовищі;

створення правових, економічних та соціальних умов для функціонування і зміцнення сім'ї, покращення демографічної ситуації, забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок в українському суспільстві.

Основними пріоритетними напрямками реформування й удосконалення механізму системи управління соціальним захистом населення в Україні є:

впровадження комплексу заходів щодо радикальної модернізації діючої пенсійної системи, забезпечення переходу від бюджетного до страхового принципу фінансування значної частини видатків на соціальний захист;

перегляд системи критеріїв та підстав, за якими громадянам надають пільги та призначають соціальні виплати;

підвищення ефективності виконання міжнародно-правових зобов'язань у сфері вдосконалення державної системи соціального захисту; забезпечення прозорості і координації під час фінансування усіх державних програм соціального спрямування. Отже, в умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах, враховуючи позитивні і негативні моменти впровадження тих чи інших елементів соціальної політики в розвинутих країнах загального добробуту.

Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально забезпеченого суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту - взаємопов'язані процеси.

 
<<   ЗМІСТ   >>