Повна версія

Головна arrow Туризм arrow Організація готельного господарства

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Будівництво, архітектура та інтер'єр готельного господарства

Історія будівлі готельного типу

Будівля готелю займає особливе місце серед споруд найрізноманітнішого функціонального призначення, необхідних суспільству в сучасному житті.

Вона віддзеркалює, як правило, соціально-економічні умови розвитку суспільства, характер взаємин у ньому, рівень культури й побуту. Форма самої будівлі протягом століть піддавалася постійній зміні, однак характер і вид обслуговування визначили основи й специфіку, які відрізняють її від інших будівель загальної міської забудови.

Архітектура це мистецтво будівництва, пам'ятки якого належать до різних епох і відрізняються один від одного зовнішнім виглядом, будівельними матеріалами, технікою виконання, що визначились рівнем розвитку того чи іншого суспільства.

Розвиток форми будівлі готелю - заїжджого двору - протягом всієї історії показує, як тісно цей вид архітектури пов'язаний з розвитком громадського життя. У періоди її розквіту створюються будівлі зі складною й багатою формою, у періоди застою - майже єдиною формою є примітивне покриття. Крім того, не всі наявні відомості про стан готельної справи в різні епохи можуть бути доповнені планами й малюнками будівель заїжджих дворів того періоду.

Про рівень розвитку готельної справи в Халдеї (близько 2000 років тому) свідчать руїни заїжджого двору в містечку Ур (сучасна територія Ірану). Це був комплекс скромних приміщень, імовірно, одноповерхових, призначених під кухні, спальні, численні стайні, що розміщалися навколо внутрішнього двору, до якого вели три входи, зроблені в стіні з боку вулиці. Будівля караван-сараю при царському палаці в Кноссосі зі складним плануванням відображала високий рівень цивілізації Мікенського періоду (1400 рік до н.е.). Караван - сарай розташовувався на схилі, при дорозі, що веде до палацу. Перший поверх, призначений для приміщень обслуговування, мав вхідний хол з гарними фресками на стінах. Поруч із холом був вхід для мандрівників, що прибували пішки, зі спеціальним басейном для миття ніг. На першому поверсі розміщалися також невеликі ванни (забезпечені водою), склади тощо. Другий поверх був призначений під номери. В одному із приміщень підвальної частини будівлі були казани для підігріву води. Збереглися жолоби, по яких підігріта вода подавалася в басейни.

У Стародавній Греції були широко поширені два типи будівель, призначених для ночівлі:

  • - каталоги (приватні заїжджі двори);
  • - пандокеї (державні заїжджі двори) були доступні всім. Характерний приклад - каталогів, що входять у загальний

ансамбль споруджень святилища Асклепія в Епідаврі (архітектор Феодот) був побудований в 380-330 pp. до н. е. Руїни будівлі збереглися до наших днів і дозволяють робити висновки про його функціональне призначення.

Прекрасну організацію державних заїжджих дворів на дорогах у перській державі описує Геродот (V ст. до н. е.). Вони належали шахові й були призначені для чиновників, що роз'їжджали у службових справах.

У період Римської імперії мережа прекрасних доріг загальною довжиною близько 85 тис. км сприяла розвитку туризму. Виниклі численні заїжджі двори, державні й приватні. Держава будувала уздовж основних доріг заїжджі двори для чиновників. Вони називалися мансіонес і забезпечували нічліг й їжу винятково державним службовцям.

Крім них було багато приватних заїжджих дворів, які були доступні всім мандрівникам. Скромні сільські заїжджі двори називалися кумпонами, а багатші, зі стайнями - стамбулами.

Однак у міру розвитку господарських відносин, зростали вимоги подорожуючих, і виникало багато упоряджених і багатих заїжджих дворів. Як повідомляє Цицерон (106-43 рр. до н.е.), у заїжджих дворах були лазні, масажні, пральні, чищення взуття; у них подавалися свіжі овочі. Вони перебували під постійним спостереженням і контролем уділів - державних чиновників.

У перші століття нашої ери з'являються розкішні заїжджі двори - готелі в таких курортних місцевостях, як Стабія біля Риму або Канобус біля Олександрії.

У руїнах Помпеї також знайдено археологами кілька заїжджих дворів різного характеру. Один з них являв собою одноповерховий будинок, що нагадував звичайний жилий будинок; у ньому розміщувалися кухня, дві або три кімнати для гостей, а у дворі - колодязь і вбиральня. Були там і більші двори, у яких була їдальня, багато спалень, дві вбиральні й дві водяні поїлки.

В ІІ-Ш ст. н. е. все більшу роль у римському суспільстві починають відігравати християни. Як духовні особи вони не могли зупинятися в приватних заїжджих дворах через їхню погану репутацію. У зв'язку з цим, за рішенням собору у Ніцеї в 325 році й у Картало в 398 році було побудовано в кожному місті для служителів культу й прочан заїжджі двори, які називалися ксендохиями. У результаті цього при єпархіальних церквах і місцях особливого поклоніння в IV-V ст. н.е. створюються заїжджі двори. Одночасно починають розвиватися торговельні відносини. Усе більше з'являється людей, що роз'їжджають по приватних справах, і у зв'язку із цим виникають приватні заїжджі двори, так звані остерії. Про один з перших таких дворів згадується в письмових джерелах від 881 р. Граубюндене (Швейцарія).

Великого поширення одержали так звані будинки монастирів (що приймали мандрівників) та їх наступники - дорожні готелі й "інни" в Англії.

Ці готелі мали типове планування: на першому поверсі розміщувалася таверна, стайні, різні службові й господарські приміщення. Верхні поверхи (другий, третій, мансардний) відводились під спальні, що виходили в прямокутний внутрішній двір та були з'єднані критою галереєю. Простір внутрішніх дворів служив для постановки спектаклів за п'єсами Шекспіра, Марлоу й інших. Спектаклі показували спеціально запрошувані трупи бродячих акторів, а галереї використовували як яруси для глядачів -приїжджих.

Виходячи з описів археологів найперших об'єктів розміщення заїжджих дворів, караван - сараїв, будинків що приймали мандрівників, дорожніх інготелів можна зробити висновки:

1. Внутрішні приміщення за їх функціональним призначенням ділилися на житлові (кімнати для сну), суспільні (холи, вестибюлі, коридори), підсобні (склади для зберігання товарів, стайні), технічні (приміщення для підігріву води в басейнах, у яких мандруючі мили ноги, купалися).

Послуги об'єктів розміщення не обмежувалися вищезгаданим. Були також крамниці, у яких можна було придбати товари першої необхідності; кухні, у яких готувалася їжа для заїжджих; майстерні з ремонту одягу й взуття. Тобто основна послуга (надання ночівлі) доповнювалася певним переліком ряду інших послуг.

  • 3. Міцні стіни й обмежена кількість входів дозволяли при необхідності витримати облогу, захиститися від грабіжників і розбійників, про що достеменно відомо з різних письмових джерел. Ці ж письмові джерела повідомляють про нормативні акти, прийняті правителями держав, що покладали відповідальність за безпечне перебування подорожуючих на об'єктах розміщення на їхніх власників.
  • 4. Фрески, різні предмети декоративного оздоблення свідчать про залучення до оформлення інтер'єрів художників, садівників декорації.
  • 5. Розташування об'єктів розміщення при дорозі, у населеному пункті, у місцях масового скупчення людей говорить про цілеспрямовану орієнтацію на обслуговування широкого контингенту клієнтів.

На Русі попередниками перших готелів були заїжджі двори. З'явилися вони в ХІІ-ХШ ст. і називалися (ямами).

З XV ст. у великих російський містах з'являються вітальні двори, що відрізняються від заїжджих тим, що, крім розміщення й харчування, тут були можливі здійснення комерційних операцій, тобто в них поєднувалися мебльовані кімнати, торговельні ряди, крамниці, склади.

Гостинний двір - давньоруська назва приміщень переважно для оптової торгівлі, що створювалися спочатку для іноземних або приїжджих купців - гостей. Зразками служили однорідні об'єкти, які були розміщені в Західній Європі.

Деякі відомості, що стосуються влаштування іноземних гостинних дворів у Новгороді, обов'язків купців, їхніх взаємин з новгородцями містяться в торговельних договорах, укладених між Новгородом і ганзейськими (торговельний і політичний союз північних німецьких міст, що здійснювали посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою) містами. Цікаві матеріали, що характеризують, побут й устрій німецьких купців у Новгороді, були отримані при розкопках Готського двору. На підставі письмових джерел вказується, що Готський й Німецький двори перебували на Торговельній стороні міста в безпосередній близькості від резиденції князя на Ярославському Дворищі.

Німецький двір розміщувався зі східної сторони Двору Ярослава, напроти Нікольського собору. Площа його повністю відповідає звичайним розмірам багатих новгородських боярських садиб. Приблизно такою була площа Шведського гостинного двору. Земельна ділянка в 2000 кв. м була стандартом, прийнятим у Новгороді для влаштування більших садиб, що обумовлювало в подальшому й розміри іноземних дворів. Приблизно таку територію займав і Готський двір.

Готський і Німецький двори засновуються в Новгороді на рубежі ХІ-ХИ ст., часто перебудовуються й тільки до 1192 року приймають завершену архітектурну форму.

Житлові приміщення гостинних дворів називалися клітями, у кожній розміщувалося не більше 8 купців. Приміщення, у якому розташовувались кліті, було двоповерховим. Кожна кліть мала місце для сну внизу й нагорі, тобто була двохярусною. Тут купці могли зберігати невелику кількість товару.

Церква, необхідна приналежність іноземного гостинного двору, крім своєї основної функції, призначалася також для зберігання більшості товарів та вважалися надійною, добре захищеною будівлею. Як правило, церкви будувалися двоповерховими.

На території дворів розташовувалися соляні комори, у яких зберігалася не тільки сіль, але й інші товари. Були й інші будівлі і споруди. Матеріалом для будівництва було дерево, однак окремі будівлі зводились із цегли.

Німецький та Готський гостинні двори були розраховані на проживання в них до 150 чоловік.

Кожна із сторін Шведського двору рівнялася 20 сажням, тобто 43 м 20 см. Територія, зайнята Шведським двором, становила 1866 кв. м. На цій площі розмішувалися житлові будівлі, комори для товарів, а також спеціальні покрівлі зі комірками, горищами. На дворі знаходилась пекарня, броварня, лазня, колодязь, льох, біля якого розміщувалася стайня зі стійлами, критий навіс для возів з товарами, а також невеликий яблуневий сад (21 дерево). Двір був оточений тином, і мав двоє воріт.

Аналогічне влаштування мали в Новгороді Датський та Англійський гостинні двори.

Поряд з гостинними дворами іноземних купців з XVI ст. в Новгороді виникають і гостинні двори російський купців з інших земель. Відомості про існування Псковського й Тверського дворів збереглися в літописах і крамничних книгах кінця XVI ст., а також у деяких актових матеріалах.

Заїжджі двори були тим будинком, де зустрічалися місцеві жителі й проїзні мандрівники, там обговорювалися події й відбувався обмін думками, укладалися торговельні угоди.

Атмосфера невимушеного спілкування дозволяла швидко зійтися незнайомим людям, залучала тих, хто подорожував, з метою розширити свої пізнання про світ і людську природу.

Перші роки XX ст. вважаються початком будівництва готелів для бізнесменів і комерсантів. Першим це зрозумів Єлсворт Статлер. В 1908 р. він відкриває готель у Буфало під назвою "Буффало Статлер". Це була принципово нова концепція у готельній справі, заснована на наданні клієнтам максимальних зручностей. Частина зручностей - наявність дверних замків, водопроводу, вимикачів біля дверей, туалетних кімнат, ванн у кожному номері та безкоштовні ранкові газети. Важливість полягає в тому, що це перший готель, який орієнтувався винятково на бізнесменів, які з'їжджалися сюди з усієї країни тільки для того, щоб поживши кілька днів, повернутися додому й почати будівництво такого ж, але вже свого підприємства.

Від цього важливого нововведення не залишалась осторонь і Європа.

Перші місця масового розміщення у Росії після Жовтневої революції були створені у Криму, на Кавказі, на півдні України й на Алтаї. Для цих цілей використовувались колишні поміщицькі садиби й заміські дачі.

На початку 30-х років XX століття відкрилися перші спеціалізовані оздоровчо-спортивні установи. В другій половині 30-х років ведеться активне будівництво туристичних й альпійських таборів, курортних готелів тощо. Перші будівлі не завжди були вдалими - відсутність досвіду, недостатніх професійних знань і навичок не дозволяли авторам проектів знайти необхідні планувальні й архітектурні рішення. Функціонально невиправдані й малопридатні для прийому й обслуговування подорожуючих, ці споруди вносили дисгармонію в мальовничі ландшафти Домбая, Баксани, Цін, Адир - Су, Терскола, Караугома, Девдорака й ін.

Поряд з цим необхідно відзначити й ряд цікавих архітектурних рішень. Це готель "Приморськ" у Сочі, туристичний готель "Притулок одинадцяти" на Ельбрусі, туристичний об'єкт "Медик", "Родина" у Цеє, "Алібек" у Домбаї, "Зеніт" у Чегемському урочищі та ін. Ці об'єкти зводилися у важких природно - кліматичних умовах, що знайшло відображення в прийнятих архітектурно-планувальних рішеннях.

Так, наприклад, найбільш високогірний у світі на той час туристичний "Готель під хмарами", відомий більше за назвою "Притулок одинадцяти", був побудований у 1937 році за проектом архітектора Н. Попова на висоті 4200 м над рівнем моря й міг приймати одночасно 200 чоловік. Архітектура й конструкція "Притулку одинадцята)), спорудженого у вигляді будинку обтічної форми зі широким застосуванням металу, невеликими за величиною віконними прорізами, були продиктовані місцевими умовами будівництва, відсутністю води й піску для ведення робіт. Вибрана форма дозволяла сприймати різкі температури, шквальні вітрові навантаження, досягти високої теплотривкості споруди.

Наприкінці 70-х початку 80-х роках готельні компанії продовжували більш глибоку сегментацію, пропонуючи ширший вибір засобів розміщення. Багато хто включився в ігровий бізнес, промислове приготування їжі, рекламну діяльність. Стара тенденція кращого будівництва готелів поблизу транспортних мереж цього разу отримала нові прояви, пов'язані зі швидким розвитком повітряного транспорту. Готельні компанії, змагаючись між собою, стали захоплювати території поблизу аеропортів. Саме в цей час набули популярності готелі класу "апартамент", будівництво яких розвивалося у зв'язку з появою такої нової форми власності на нерухомість, як "кондомінімум".

На початку 90-х років розвиток готельного господарства в багатьох країнах помітно уповільнився. Причини цього явища крилися в серйозному економічному спаді, що практично торкнувся всіх розвинених країн світу.

 
<<   ЗМІСТ   >>