Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Геоекологічне обґрунтування проектів природокористування

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Оптимальна структура лісу і класифікація лісів

Спочатку коротко розглянемо сучасний загальний стан лісів в Україні, який не відповідає еколого-економічним вимогам (до речі, не лише в Україні). Майже всі ліси, які ще залишилися в нашій країні, перебувають в зоні негативного впливу антропогенно-техногенного забруднення. Ліси різною мірою забруднені радіонуклідами на площі 3,5 млн. га, вилучено з лісоексплуатації 200 тис. га. Унаслідок цього за останні роки не добирається приблизно 1 млн. м3 деревини щорічно, дефіцит деревини становить близько 18-20 млн. м3 щорічно. За рахунок місцевих ресурсів потреби в деревині задовольняються лише на 30-35 %. Намітилася небезпечна тенденція скорочення обсягів лісокористування.

Україна належить до малолісних і лісодефіцитних країн. За даними державного обліку лісів станом на 2000 р. площа земель лісового фонду України становила 10,8 млн. га, з них укритих лісовою рослинністю -9,4 млн. га. Лише з 1880 до 1924 р. в Україні було знищено 2 млн. га лісів, і її лісистість знизилася за цей час на 5 %. Сьогодні лісистість (тобто частка вкритих лісовою рослинністю земель у загальній площі території країни) становить 15,6 % при оптимальній 25-30 %, а в більшості степових районів не перевищує 1,9-4,8 %. Це значно менше, ніж лісистість більшості розвинених країн світу (Угорщина - 18 %, Франція - 27,8 %, Румунія - 28,1 %, Польща - 28,7 %, Німеччина - 29 %, США -32,7 %, Болгарія - 34,4 %). Оптимальною вважається така лісистість, за якої ліси як найскладніше і найпотужніше рослинне угруповання найбільш позитивно впливають на клімат, ґрунти, ерозійні процеси, а також дають господарству необхідну кількість деревини. За сучасними оцінками, для досягнення оптимальних показників лісистості необхідно збільшити площу лісів в Україні щонайменше на 2-2,5 млн. га.

Удосконалення лісів України має здійснюватися в напрямку комплексного використання різноманітних продуктів і корисних властивостей лісових насаджень. Найвищий рівень лісокористування проявляється лише за оптимальної структури лісу, на основі якої найповніше використовуються природні та економічні фактори з метою відтворення максимально можливої кількості деревини, а також ефективного виявлення природно-захисних і соціальних функцій лісових насаджень. Оптимальна структура лісу - це такий стан лісу, за якого створюються максимальні можливості для найбільш повного задоволення потреб народною господарства в деревині, ресурсах недеревної рослинності, соціальних та екологічних функціях лісових насаджень при мінімальних затратах на їхнє використання, охорону і відновлення.

Основні ознаки оптимальної структури лісу такі:

  • - відповідність лісистості території зональним науково обґрунтованим нормативам;
  • - наявність просторової збалансованості між лісовими насадженнями, землями сільськогосподарського призначення, об'єктами промислового будівництва, системами розселення;
  • - забезпечення пропорційності між обсягами приросту лісових насаджень, розмірами лісоексплуатації та використання різноманітних природозахисних властивостей лісу;
  • - відповідність порідного складу і вікової структури лісових насаджень природнокліматичним умовам і соціально-екологічним вимогам, що забезпечує безперервне комплексне використання всіх продуктів і дарів лісу.

У природі ліси оптимальної структури, як правило, не зустрічаються; їхнє створення - це справа майбутнього лісового господарства. Забезпечення сталого розвитку України потребує насамперед значного розширення площі лісів. Для збільшення площі лісів можуть бути використані низькопродуктивні землі, які неефективно використовуються у сільському господарстві, на площі 4—4,5 млн. га. Ліс як елемент географічного ландшафту формує відповідне екологічне середовище території. Цінність лісу визначається тим ефектом, який досягається в процесі лісокористування, а також його впливом на компоненти природного середовища - ґрунти, воду, атмосферне повітря. На кожній конкретній ділянці лісу переважну цінність отримують протиерозійні, водоохоронні, експлуатаційні функції тощо. Науково обґрунтоване встановлення пріоритетної функції лісу за елементами території (рельєфу) дозволяє організувати цілеспрямоване високоефективне ведення лісового господарства без шкоди для навколишнього середовища.

Існуюча на сьогодні класифікація лісів за цільовим призначенням далека від досконалості. У лісах першої групи (природоохоронні ліси) виділено дуже багато категорій - 17. Разом із тим, не визначено, чим вони по суті (крім назви і декларацій) відрізняються одна від іншої. Нормативи їхнього виділення недостатньо обґрунтовані та не забезпечують належного розмежування між лісами різного призначення. Виходячи із сучасного стану лісів України, режиму їхнього використання і проведення лісогосподарських заходів, доцільно виділити 4 категорії лісів замість 17 існуючих. Кожна з цих категорій може включати функціонально близькі "підкатегорії", але основи господарювання мають бути розроблені за типами лісу. Отже, пропонуються такі категорії лісів:

  • - 1-ша категорія - ліси природно-заповідного фонду, до яких належать існуючі заповідники, пам'ятки природи, меморіальні ліси та ліси наукового призначення.
  • - 2-га - особливо захисні ліси. До їхнього складу залучаються протиерозійні ліси на крутих схилах, ліси санітарної охорони водних джерел, уздовж нерестовищ, лісопарки, національні природні парки, державні смути, байрачні, міські ліси.
  • - 3-тя - водоохоронно-захисні ліси. До них належать водоохоронні, природозахисні, зелені зони, захисні смуги вздовж доріг.
  • - 4-та - ліси експлуатаційного (промислового) призначення. Ліси мають цільове призначення тільки в тому випадку, якщо вони виділені в окрему категорію, для якої встановлені цілі лісовирощування та адекватна їм система лісогосподарських заходів, тобто режим лісового господарства. Таким чином, категорія лісів - це територіально відокремлена частина земель лісового фонду, однорідна за цільовим призначенням, з визначеною метою лісовирощування і відповідним режимом лісокористування, рівень якого визначається віком стиглості і віком рубки насаджень.
 
<<   ЗМІСТ   >>