Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Геоекологічне обґрунтування проектів природокористування

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Шляхи врахування геоекологічних принципів на різних етапах проектування

Одним з основних завдань геоекологічного проектування є створення несуперечливих структур природокористування, які забезпечують досягнення основних соціально-економічних цілей при збереженні природних ресурсів і навколишнього природного середовища, що оточує людину. У практиці територіального проектування створення проекту та його геоекологічне обґрунтування - це поетапний процес послідовного вирішення завдань розміщення різних природно-технічних геосистем у межах конкретного регіону, установлення режиму їхнього функціонування та необхідних природоохоронних заходів. На кожному з етапів проектування необхідно врахування геоекологічних принципів, які є "наскрізними" для усього процесу створення проектів. Однак на різних етапах проектування можлива різна значимість окремих принципів і конкретизація їхнього змісту.

На початкових етапах проектування, як правило, попередньо досліджуються природно-технічні геосистеми і конкретні природні та економічні умови території, на якій проектується їхнє сумісне розташування. Тому особливе значення має геоекологічний принцип проектування території як просторово-часової геосистеми. Перш за все у проекті має бути передбачено те, що природно-технічні геосистеми, які проектуються, будуть сумісно використовувати природні умови і ресурси однієї території й тим самим сумісно впливати на природу та одна на одну. Різні режими функціонування ПТГС можуть посилювати або послаблювати сумарний ефект впливів. У зв'язку з цим необхідно на початкових стадіях реалізації проекту виявляти типи сполучання геотехсистем, їхні сумісні канали впливу на природу.

Однією із форм інвентаризації цих впливів можуть бути графічні схеми, що фіксують зв'язки між джерелами впливів і компонентами природи, доповнені короткими кількісними та якісними характеристиками. Крім цього, для встановлення обмежень на розміщення ПТГС і вибору місцеположень окремих систем слід враховувати ті зміни природи, які вже відбулися. Це визначається тим, що в багатьох випадках можливість здійснення територією тих чи інших функцій залежить не лише від її властивостей, але й від функцій, які вона і сусідні території виконували раніше. Позитивні результати для оцінки умов розміщення геотехсистем дає використання характеристик зміни (перетвореності) природних властивостей, їхньої придатності для різних видів природокористування з урахуванням господарських навантажень, що вже існують на даній території. Саме вони утворюють певний так званий "фон" зв'язків між господарськими і природними об'єктами та створюють обмеження для систем, що проектуються.

Обмеження обумовлені насамперед величиною стійкості природної складової до антропогенних навантажень. Практика територіального проектування в освоєних регіонах показала, що часова зміна ПТГС супроводжується збільшенням техногенного "тиску" на природу, і тим самим скорочуються "шанси" їхнього комплексування з геотехсистемами, що мають схожі канали впливів. Інший тип обмежень пов'язаний з особливостями взаємодії різних ПТГС, які визначають можливості їхнього сумісного функціонування. Так, наприклад, промислові ГТС, які відрізняються сильним різноманітним впливом на середовище, скорочують можливості сумісного співіснування з іншими геотехсистемами, особливо з тими, що висувають високі вимоги до якості навколишнього середовища (напр., селітебні, рекреаційні тощо).

Звичайно, у реальному житті не завжди вдається витримати ідеальні умови сполучення окремих ПТГС, тому доводиться свідомо припускати сусідство або "синхронне*' співіснування тих геотехсистем, які можуть вступати в протиріччя. У зв'язку з цим на наступних етапах проектування завдання полягає в тому, щоб виявити ті окремі території, де сполучення ПТГС у перспективі можуть призвести до конфліктних ситуацій, тобто до зниження ефективності або втрати соціально-економічних функцій. У цьому випадку особливого значення набуває принцип територіально диференційованого підходу до організації природоохоронної діяльності, розмежування територій з можливими найбільш гострими екологічними протиріччями. З цією метою на окремих етапах проектування передбачається оцінка негативних наслідків сумісного впливу природно-технічних геосистем на природне середовище та одна на одну.

Негативні наслідки свідчать про наявність конфліктної ситуації між тими геотехсистемами, які їх породжують, і тими, які від них потерпають. Одна з головних складностей полягає в нерозробленості прийомів виявлення та оцінки всіх наслідків зміни природи різноманіттям природно-технічних геосистем. У зв'язку з цим особливо важливими є дослідження підбору найбільш чутливих до змін об'ектів індикаторів, що мають повсюдне поширення. Для регіонів з високою щільністю населення оцінку наслідків зручно проводити за критерієм здоров'я населення, залучаючи до передпроектних досліджень фахівців з медичної географи. Індикаторами можуть бути обрані окремі біокомпоненти (напр., деякі види лишайників, дерев тощо), які реагують на характерні для даної території зміни природи, такі як специфічні забруднення, зниження родючості ґрунтів та ін.

Розробка конкретних природоохоронних заходів становить зміст завершальних етапів територіального проектування. їхня мета - пропонування системи заходів з нейтралізації конфліктів, які вже мають місце або можливі в майбутньому. Найбільш перспективними є планувальні заходи, які дозволяють використовувати природоохоронні фактори нарівні з іншими при створенні оптимальних структур природокористування. На даних етапах особливо значимими є принципи прєвентивності (упередженості) та оптимальності природоохоронних рішень.

Переваги планувальних заходів полягають у тому, що вони орієнтовані на запобігання суперечливим ситуаціям, сумісне розміщення свідомо несуперечливих і територіальне роз'єднання конфліктуючих ПТГС. Несуперечливими вважаються ті геотехсистеми, які створюють збалансовані сполучення за компонентами та властивостями природи, котрі вони використовують (кисень, вода, біопродухція тощо). У більшості випадків позитивний баланс споживання і відновлення компонентів природи мають деякі види сільськогосподарських, лісогосподарських, рекреаційних ПТГС і території особливого режиму охорони. Негативний баланс характерний для промислових, транспортних, селітебних ГТС. У зв'язку з цим у територіальному проектуванні актуальними є такі сполучення геотехсистем, коли сильні зміни одними компенсуються відновленням утрачених властивостей і ресурсів іншими. Як компенсуючі виділяються зони з найбільш позитивним балансом відтворення природних компонентів. Оскільки можливі різні сполучення природоохоронних заходів, територіальне проектування передбачає розробку різноваріантних рішень.

Для сполучення різних ПТГС комплекс природоохоронних заходів може формуватися за такими основними напрямками:

  • - за окремими природними об'єктами, що охороняються (охорона вод, атмосфери, ґрунтів тощо), одночасно для всіх ПТГС;
  • - за окремими природно-технічним геосистемами з наступною ув'язкою заходів, що проводяться на одній території.

Переваги інтегрального підходу до природних компонентів як єдиних об'єктів зручно використовувати на стадіях детальнішого проектування (напр., проектів детального планування, генеральних планах міст), коли масштаби передпроектних досліджень дозволяють оцінити "внесок" кожної геотехсистеми у зміни окремих компонентів природи. Другий напрямок прийнятний для більш складних сполучень ПТГС на великих територіях (напр., у схемах і проектах районного планування), де такі залежності простежити складніше. Тому зручніше на початкових етапах розглядати впливи окремих геотехсистем на природу та відповідні ним зміни роздільно. Вибір оптимального варіанта територіального проекту-завдання екологічної експертизи, яку доцільно підключати до аналізу проекту вже в процесі його створення, коли можна вносити корективи з меншими витратами та вилучати свідомо неприйнятні окремі рішення.

Розробка природоохоронних заходів у територіальному проекті по суті є одним із важелів геоекологічно обґрунтованого управління і контролю територіальними сполученнями ПТГС. їхня ефективність залежить від орієнтованості рішень на існуючу систему організації та управління господарства в цілому, гнучкості й надійності рішень, що приймаються. Однією із серйозних слабких сторін територіального природоохоронного проектування є відсутність реальних територіальних виконавців рішень і рекомендаційний характер територіальних планів. Конструктивні перетворення територіального управління природоохоронною діяльністю пов'язуються зі створенням спеціальної системи територіальних підрозділів з охорони природи, які об'єднуються єдиним державним природоохоронним органом на рівні міністерства або великого відомства.

Іншим важливим аспектом ефективного територіального управління природоохоронною діяльністю є узгодженість рішень, що приймаються органами управління конкретних геотехсистем, наявність можливостей перерозподілу матеріальних та інших ресурсів між системами різних відомств для більш раціональної організації природоохоронної діяльності. Необхідною умовою гнучкого управління € надійна інформація, яка швидко надходить, про зміни в окремих природно-технічних системах та їхніх територіальних сполученнях. Тому процес проектування територіальних систем має передбачати "авторський" контроль за дотриманням проекту, а також внесення коректив на основі відомостей, які надходять від служб контролю за станом навколишнього середовища.

 
<<   ЗМІСТ   >>