Повна версія

Головна arrow Економіка arrow Економіка енергетики

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Підготовка та перепідготовка кадрів

Важливе значення для підприємства має підготовка та перепідготовка кадрів, що є запорукою успішного його функціонування в ринковій економіці. Основні принципи здійснення підготовки кадрів визначені Законом України "Про освіту" (Про освіту, 2014).

Спеціалізована підготовка кваліфікованих робітників здійснюється у професійно-технічних училищах (школах). Випускникам таких училищ надається кваліфікація "кваліфікований робітник" з отриманням професії відповідного розряду (категорії). Інший напрямок підготовки робітників пов'язаний із навчанням безпосередньо на виробництві. Займаються цим спеціальні підрозділи (на великих підприємствах) і кваліфіковані робітники-наставники. На період виробничого навчання особа, яка навчається, зараховується учнем (з одержанням заробітної плати).

Кадри більш високої кваліфікації готуються в єдиній системі вищих навчальних закладів. Існуюча сьогодні єдина система навчальних закладів охоплює технікуми (училища), коледжі, інститути, академії, університети. Кожен із них має свій статут і відповідний (один із чотирьох) рівень акредитації: 1 рівень – технікуми, училища – дають кваліфікацію молодшого фахівця; II рівень – коледжі – видають диплом бакалавра; III і IV рівні – інститути, консерваторії, академії, університети – залежно від акредитації дають кваліфікацію фахівця (спеціаліста) або відповідно магістра.

Швидкий процес відновлення знань, істотна зміна технічних, інформаційних і організаційних умов сучасного виробництва обумовлюють необхідність підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.

Підвищення кваліфікації кадрів – процес поглиблення теоретичних знань, удосконалення вмінь і практичних навичок у межах професій та спеціальностей або розширення кваліфікаційного профілю працівників через набуття інших навичок і суміжних професій (Економічна, 2001). Підвищення кваліфікації передбачає, зокрема, ознайомлення з новітніми досягненнями науки та техніки, оволодіння економічними знаннями, що відповідають вимогам часу і прогресивних форм і методів організації праці; ознайомлення з передовим вітчизняним і закордонним досвідом.

Підвищення кваліфікації кадрів звичайно відбувається за трьома основними напрямками:

  • • індивідуально, методом самонавчання;
  • • на спеціальних курсах (у навчальних закладах або при підприємствах);
  • • методом стажування на провідному підприємстві (у деяких випадках стажування може передбачати і роботу на конкретному робочому місці).

Перепідготовка кадрівкомплекс навчальних і тренінгових заходів, що передбачають зміну професії (спеціальності) або галузевої сфери діяльності.

Перепідготовка кадрів стає особливо актуальною в період структурних змін в економіці, коли згортаються одні галузі чи сектори економіки й починають швидко розвиватись інші.

Основними інститутами підвищення кваліфікації робітників є: школи з вивчення передового досвіду безпосередньо в цехах, на робочих місцях; школи чи курси з оволодіння суміжними професіями або спеціальностями; курси цільового призначення, що використовуються для перепідготовки робітників з приводу освоєння нового устаткування, переходом на випуск іншої продукції, зміною технології виробництва; курси, на яких робітники одержують мінімум теоретичних знань, необхідних для роботи за тією чи іншою спеціальністю.

Велике значення має перепідготовка фахівців і службовців. Чинною системою підвищення кваліфікації передбачається, що фахівці та службовці проходять перепідготовку регулярно, через кожні 3–5 років. Тривалість перепідготовки становить, звичайно, кілька місяців і диференціюється за категоріями працівників.

Значне місце у цій роботі посідають заходи, спрямовані на перетворення періодичного підвищення кваліфікації в єдину державну систему перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Ця система має три основні форми:

  • 1) поточне підвищення кваліфікації всіх працівників за місцем їх роботи на підприємствах і в організаціях;
  • 2) періодична перепідготовка фахівців (не менше ніж один раз на п'ять років) переважно з відривом від виробництва у спеціальних навчальних закладах на термін до трьох місяців;
  • 3) перепідготовка фахівців і керівників згідно з виробничою необхідністю.

Постійне поповнення і відновлення знань є необхідною передумовою високої кваліфікації та компетентності кадрів і має першорядне значення для прискорення соціального й економічного розвитку країни. Всі зміни, що відбуваються у виробництві та споживанні продукції, безпосередньо впливають на систему підготовки кадрів. Вона повинна бути адекватною існуючим потребам в економіці.

Можна виділити три основні напрямки трансформації освітньої сфери під час підготовки фахівців, що має відбутись у XXI столітті:

  • – підготовка до життя у мінливому світі;
  • – підготовка до життя в інформаційній економіці;
  • – підготовка до життя у глобальному середовищі (у світі із системою глобальних зв'язків).

Перший напрямок пов'язаний із високими темпами соціально- економічних трансформацій. За минуле століття періоди докорінних змін базових технологій і вироблюваної продукції скоротилися з кількох десятиріч до 1–2 років. Це обумовлює зміни базової освітньої парадигми, а саме: необхідно перейти від навчання знань і навичок до навчання здібностей навчатись і самовдосконалюватися.

Збільшення технологічних можливостей виробничих систем формувати різноманіття виробів зі стандартного набору вихідних матеріалів відкриває принципово нові можливості підвищення індивідуальних можливостей окремих виробничих систем і виконавців. Це диктує нові завдання системі освіти, що пов'язані з переходом від навчання стандартних знань і навичок до розвитку індивідуального потенціалу працюючих.

Інформатизація економіки також ставить нові вимоги до системи підготовки кадрів. Серед основних із них можна назвати: забезпечення переходу від навичок використання матеріальних засобів виробництва до навичок використання інформаційних засобів виробництва; навчання навичок споживання інформаційних товарів; навчання основ інформаційної екології.

І, нарешті, глобалізація економіки обумовлює необхідність освоєння працюючими навичок використання міжнародних комунікаційних засобів, знання міжнародних стандартів і правил, іноземних мов і вміння використовувати переваги міжнародного віртуального простору.

 
<<   ЗМІСТ   >>