Повна версія

Головна arrow Інвестування arrow Інвестування

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності

Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо – через державний сектор економіки, так і опосередковано – через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк

України, Фонд державного майна України, Державний антимонопольнй комітет, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Прямий вплив держави на інвестування здійснюється в адміністративній та цільовій формах.

Адміністративна форма – це пряме дотаційне фінансування, здійснюване відповідно до спеціальних законів.

Цільова форма – елемент системи контрактних відносин, за яких укладаються угоди між підрядником і замовником. Це може бути конкретне фінансування шляхом державних цільових програм підтримки інвестицій.

Держава здійснює інвестування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і які найближчим часом не підлягають приватизації. До них належать, зокрема, оборонна галузь, певні об'єкти загальнодержавної інфраструктури – магістралі, термінали тощо.

Функції інвестора в соціальній сфері також мають залишатися за державою. Потребують фінансування з держбюджету й деякі виробництва сільського господарства (особливо збиткові).

Цей антиринковий захід може бути скасований лише з розвитком приватизації у сільському господарстві і насиченням ринку його продукцією.

При активізації інвестиційної діяльності держава інвестує кошти у розвиток виробництв, доцільність яких обгрунтовується необхідністю прискореного розвитку економіки. Таке інвестування може здійснюватися державою і на паритетних засадах з іншими інвесторами, враховуючи іноземних. Можливі різноманітні організаційні форми такої діяльності: консорціуми, холдинги, корпоратизовані підприємства, акціонерні товариства тощо.

До форм опосередкованого впливу держави на інвестиційну діяльність належать такі: державне кредитування, державні позики, роздержавлення і приватизація, податкове регулювання, амортизаційна політика, державний лізинг, ліцензування та квотувати, антимонопольні заходи, стандартизація тощо. Засоби непрямого впливу держава реалізує через свої інституції як учасник інвестиційного процесу.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладання майбутнього економіки країни. Чим більші обсяги інвестицій сьогодні, тим більший обсяг валового внутрішнього продукту країни завтра.

Побічний вплив держави на інвестування здійснюється передусім засобами бюджетної і грошово-кредитної політики. Ринкова економіка розвивається циклічно – періоди швидкого зростання та активного інвестування чергуються з економічними кризами, спадом темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Державне регулювання мас за мету вирівнювання циклічних тенденцій: гальмування надлишкової інвестиційної активності у період підйомів і штучне стимулювання інвестицій перед спадами виробництва.

Однак в умовах, що склалися в Україні, не може не насторожувати практична відсутність зваженої інвестиційної політики, спрямованої на активне стимулювання розвитку національного промислового виробництва: не розроблюються методи конкретного заохочування інвестиційної діяльності, в тому числі залучення в країну реального капіталу іноземних підприємців; не створюються умови для розвитку такої сфери нетрадиційного вкладення інвестицій, як лізинг машин та обладнання, не на достатньому рівні вдосконалюється податкове законодавство, не формуються умови для переливання вітчизняного капіталу з невиробничої та банківської сфер у сферу промислового виробництва.

В Україні, як і в більшості країн світу, центральний банк належить державі. Функції центрального банку в Україні виконує Національний банк України (НБУ).

Національний банк України відіграє свою роль в інвестиційних процесах. Для того щоб її з'ясувати, розглянемо основні функції, які покладаються на НБУ.

Першою функцією є кредитно-грошове регулювання. Керуючи пропозицією грошей в національній економіці, НБУ має можливість впливати на ступінь ділової активності підприємств, зайнятість та інфляцію. Національний банк України є єдиним емісійним центром грошової маси. Що стосується пропозиції кредитних грошей, то її розширення може бути пов'язане не лише з діяльністю НБУ, а й з діяльністю комерційних банків, здатних створювати кредитні гроші. Національний банк України має можливість лише обмежувати або розширювати цю здатність комерційних банків.

Національний банк України здійснює контроль за діяльністю комерційних: кредитних установ. Система часткових резервів, застосовувана в банківській діяльності, потенційній небезпеці напливу вимог і появи банківської паніки.

Крім цього, Національний банк України функціонує як банк, що займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням Уряду.

Ще однією функцією НБУ є формування і зберігання офіційних золотовалютних резервів країни. Такі резерви прагне мати кожна країна. Вони необхідні для регулювання валютних курсів, забезпечення певних зовнішньоекономічних операцій і т.д.

Усі свої функції НБУ реалізує через притаманні йому інструменти грошово-кредитного регулювання.

1. Зміна облікової ставки. НБУ може кредитувати комерційні банки. Ці позики, як і будь-які інші, видаються за плату. Облікова ставка – це процентна ставка за позичками, що надаються НБУ комерційним банкам.

Змінюючи облікову ставку, Національний банк України справляє певний вплив на процеси, що відбуваються в економіці. Підвищення облікової ставки стимулюватиме скорочення позичок, в результаті чого відбудеться зменшення грошової пропозиції. Це має виступати стримувальним чинником інфляції. І навпаки, зниження облікової ставки робить кредитні гроші НБУ доступнішими для комерційних банків, що зрештою веде до зростання грошової пропозиції, яка, в свою чергу, може стати стимулом підвищення ділової активності, створення нових робочих місць тощо.

2. Зміна норми резервів. Комерційні банки в обов'язковому порядку повинні резервувати певну частину коштів від одержаних вкладів. Ці кошти не можуть бути використані комерційними банками для кредитування. Резервна норма – це обов'язковий резерв платіжних коштів, які повинні мати комерційні банки щодо суми отриманих вкладів.

Резервна норма для комерційних банків України встановлюється НБУ. Вона може бути диференційована за видами вкладів. У результаті застосування резервних норм відбувається обмеження кредитних можливостей комерційних банків: фактично кредитні ресурси стають меншими від потенційних.

Змінюючи розмір резервної норми, НБУ впливає на обсяг пропозиції грошей. Підвищення резервної норми означатиме обмеження грошової пропозиції, зменшення здатності комерційних банків створювати гроші шляхом кредитування, а зниження її – розширення грошової пропозиції, збільшення такої здатності.

3. Проведення операцій на відкритому ринку. Держава в економіці виступає в ролі продавця і покупця цінних паперів. Операціями на відкритому ринку є операції держави з купівлі-продажу своїх цінних паперів, здійснювані з домашніми господарствами та підприємствами. Основним предметом купівлі- продажу в цих операціях виступає державна позика (державні облігації). Коли держава купує цінні папери у комерційних банків, підприємств і населення, вона здійснює грошові виплати і, тим самим, збільшує пропозицію грошей. У комерційних банків, зокрема, збільшуються кредитні ресурси і зростає потенціал кредитування. Якщо ж держава здійснює продаж цінних паперів, то це призводить до зменшення грошової пропозиції, оскільки у комерційних банків знижується потенціал кредитування.

Залежно від цілей, на які орієнтована кредитно-інвестиційна політика, а також від порядку використання інструментів регулювання, заведено розрізняти рестриктивну та експансивну кредитно-інвестиційну політику.

Рестриктивна кредитно-інвестиційна політика ("політика дорогих грошей") проводиться з метою зменшення інвестиційної активності шляхом обмеження пропозиції грошей і націлена на отримання інфляції.

Експансивна кредитно-інвестиційна політика ("політика дешевих грошей") проводиться з метою розширення інвестиційної активності шляхом збільшення пропозиції грошей і націлена на стимулювання зростання виробництва й зайнятості.

В останні роки НБУ проводить в Україні політику кредитної експансії через зниження облікової процентної ставки, що веде до збільшення питомої ваги довгострокових кредитів і зростання обсягів інвестицій.

Фонд державного майна України було створено у 1991 р. для здійснення державної політики у сфері приватизації держмайна. Він має регіональні відділення в усіх областях України, в Республіці Крим, у містах Києві та Севастополі.

Сьогодні завданнями ФДМУ є:

  • – сприяння структурній перебудові економіки;
  • – створення конкурентного середовища;
  • – пошук ефективного власника;
  • – упровадження процедур індивідуального підходу у продажу стратегічно важливих підприємств;
  • – забезпечення механізму поповнення державного і місцевих бюджетів.

Крім основних функцій (продаж державного майна на конкурсах, тендерах, біржах) ФДМУ займається:

  • – підготовкою підприємств до приватизації шляхом урахування їхнього фінансово-майнового стану, частки в певному сегменті ринку;
  • – аналізом попиту потенційних покупців;
  • – вибором і застосуванням найбільш прийнятного способу приватизації;
  • – проведенням оцінки об'єктів приватизації;
  • – формуванням статутних фондів відкритих акціонерних товариств на основі справедливої ринкової вартості;
  • – проведенням фінансової реструктуризації з метою погашення заборгованостей перед державою при визначенні ціни об'єкта приватизації;
  • – проведенням реструктуризації підприємств;
  • – контролем за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а у разі невиконання – роботою з повернення пакета акцій у державну власність.

Враховуючи негативний досвід минулих років, коли приватизація була досить закритою для іноземного інвестора, сьогодні особлива увага приділяється рекламі об'єктів, які підлягають продажу, розроблена і реалізується програма просування на світові ринки такого специфічного товару, як об'єкт приватизації.

Державний антимонопольний комітет призначений здійснювати захист і державну підтримку добросовістної конкуренції, що забезпечує цивілізований розвиток ринкових відносин щодо активізації інвестиційних процесів.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг займається:

  • – розробленням стратегій і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;
  • – здійсненням державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства у цій сфері;
  • – захистом прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування в межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринку фінансових послуг і припинення їх;
  • – узагальненням практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх удосконалення;
  • – запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює:

  • – формування та забезпечення єдиної державної політики на ринку цінних паперів, сприяння адаптації національного ринку до міжнародних стандартів;
  • – регулювання і контроль за випуском та обігом цінних паперів на території України;
  • – захист прав інвесторів;
  • – ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів;
  • – реєстрація прав функціонування організаційно оформлених фондових ринків;
  • – реєстрація фондових бірж і позабіржових торговельно-інформаційних систем, а також саморегулівних організацій;
  • – встановлення порядку складання звітності та обліку операцій з цінними паперами;
  • – встановлення вимог і стандартів щодо розкриття інформації про стан ринку цінних паперів і здійснення професійної діяльності його учасників.
 
<<   ЗМІСТ   >>