Повна версія

Головна arrow Інвестування arrow Інвестування

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Способи та форми залучення іноземних інвестицій

Існує певний перелік економічних, політичних, соціальних, географічних та інших характеристик, на які звертає увагу потенційний інвестор, коли приймає рішення про доцільність інвестицій у конкретній країні.

Розглянемо дванадцять головних критеріїв інвестиційної привабливості країн, які встановила Торгова палата США, спостерігаючи за діяльністю американських транснаціональних корпорацій у Латинській Америці:

  • 1. Характеристики місцевого ринку. В першу чергу потенційного інвестора цікавлять обсяг місцевого ринку, відносна купівельна спроможність населення та потенціал зростання цих показників, а також економіки в цілому. Суттєвими показниками є забезпеченість країни мінеральною базою та її географічне розміщення.
  • 2. Доступність ринку. Маються на увазі, передовсім, законодавчі та нормативні акти, які не обмежують доступ компанії на місцевий ринок. Як свідчить досвід, для нормального функціонування іноземних інвесторів не обов'язково надавати їм додаткові пільги порівняно з місцевими підприємцями. Достатньо, щоб нормотворче середовище давало можливість зарубіжним підприємцям "на рівних" конкурувати з місцевими компаніями.
  • 3. Якість робочої сили. З одного боку, іноземних інвесторів приваблює дешева робоча сила, особливо у трудомістких галузях. З іншого – необхідно забезпечити достатню якість робочої сили. При цьому інвестори звертають увагу на якість освіти в країні-одержувачі. Вартість і продуктивність робочої сили є ключовими елементами при визначенні конкурентоспроможності товару на міжнародному ринку. У країнах, що розвиваються, інвестори враховують навіть такий фактор продуктивності робочої сили, як кількість прогулів.
  • 4. Валютний ризик. Курс місцевих валют до основних валют, що вільно конвертуються у світовій фінансовій системі, прямо впливає на витрати і прибутки іноземних інвесторів, які оцінюють свої фінансові результати через співвідношення основних валют. Правильна політика встановлення валютного курсу передбачає переоцінку місцевої валюти на постійній основі, яку можна передбачити і яка сприяє економічній стабільності та породжує довіру інвесторів. Іноземні інвестори ризикують отримати збитки у разі, коли країна- одержувач, виходячи зі своїх інтересів, "заморожує" курс своєї валюти щодо основних іноземних валют або встановлює занадто високий курс. В останньому випадку експорт продукції стає дорожчим, ніж експорт з країн-конкурентів.
  • 5. Можливість репатріації капіталу. Це дуже суттєвий момент для інвесторів. Найсприятливішим є законодавство, яке не обмежує можливості вивозити інвестований капітал і прибутки. Як правило, дочірні підприємства переводять прибутки своїй материнській компанії через дивіденди, сплату відсотків, винагороди і плату за технічну допомогу. Транснаціональні корпорації можуть також продати частину свого бізнесу у країні-одержувачі.
  • 6. Захист інтелектуальної власності Для іноземних інвесторів цей критерій є пріоритетним, особливо в динамічних галузях промисловості, таких як виробництво комп'ютерів, зв'язок, фармацевтика, в яких технологія є головною зброєю в боротьбі з конкурентами при розробці нових продуктів та освоєнні нових ринків. Для країн-одержувачів розвиток цих галузей промисловості є також пріоритетним, тому що вони дають найбільші потенційні вигоди з погляду передачі технологій та створення місцевої високотехнологічної промислової бази. Однак, щоб залучити інвестиції у ці галузі промисловості, урядам країн-одержувачів необхідно забезпечити суворе дотримання прав інтелектуальної власності. Деякі країни не дуже старанні щодо захисту прав на інтелектуальну власність, тому що компанії, які нелегально використовують технології, можуть розвиватись дуже швидко, створюючи нові робочі місця та забезпечуючи економічне зростання країни. В індустрії розваг (через нелегальне використання відеофільмів і записів музики) та фармацевтичній промисловості (через нелегальне виробництво ліків) ця практика набула великого поширення і завдає власникам патентів та авторських прав шкоди на мільйони доларів у вигляді втраченого прибутку.
  • 7. Торгова політика. Торгова політика впливає на вартість експорту й імпорту і на полегшення або ускладнення цих операцій. На вартість імпортних товарів впливає ставка митного тарифу та існуючий валютний курс. Якщо у виробництві використовуються імпортні складові, високі порівняно з іншими країнами тарифні ставки збільшують собівартість виробництва. Так само і квоти, занадто складний процес ліцензування або отримання дозволу та інші нетарифні обмеження можуть збільшити собівартість або сповільнити виробничий цикл, а отже, негативно вплинути на конкурентоспроможність та інвестування.

На експорт також впливають процедури ліцензування. Тривалі бюрократичні процедури ліцензування експорту, додаткова платня за дозвіл на експорт можуть збільшити собівартість та сповільнити появу кінцевого продукту на ринку. Беручи до уваги жорстку конкуренцію між виробниками в багатьох галузях промисловості, вища собівартість та нижчі темпи роблять країну-експортера менш конкурентоспроможною і привабливою.

8. Державне регулювання. Урядове регулювання є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів. Водночас надмірне регулювання може відвернути інвесторів від країни. Наприклад, трудове законодавство, яке ускладнює процедуру звільнення працівників або встановлює високий рівень мінімальної заробітної плати, може збільшити собівартість для іноземних інвесторів, які шукали дешеву робочу силу. Таким чином, закони, метою яких було допомогти робітникам, можуть завдати їм шкоди, відвертаючи інвесторів від капіталовкладень і створення робочих місць.

Крім того, урядові нормативні акти можуть встановлювати проценти по кредитах, визначати пріоритетні сектори для вкладання коштів, створювати складні процедури для схвалення іноземних інвестицій. Усі названі заходи ускладнюють для інвесторів швидкий рух капіталу і прибутків у країну і назовні, зменшують гнучкість компаній, перешкоджаючи припливу іноземних інвестицій.

  • 9. Ставки податків та пільги. Надмірний податковий тягар на інвестиції і прибутки також "відлякує" іноземних підприємців. Цей тягар складається не тільки з оподаткування прибутку, а й з дивідендів, винагород, грошових переказів та інших трансакцій між місцевими дочірніми підприємствами та їхніми материнськими компаніями. Щоб збільшити свою інвестиційну привабливість, багато які країни пропонують іноземним інвесторам пакети податкових та інших пільг. Слід, проте, зазначити, що пільгові програми можуть допомогти країнам залучити інвестиції за умови, що інші інвестиційні критерії також будуть позитивними.
  • 10. Політична стабільність. Цей аспект є найважливішим для прийняття рішення про інвестування: інвестори просто не будуть ризикувати своїм капіталом у нестабільному середовищі. Стабільне політичне середовище дає інвесторам упевненість у тому, що закони і нормативні акти, які стосуються інвестицій і ринків, не змінюватимуться протягом досить тривалого часу.

Крім суті політичних режимів, на сприйняття країни як стабільної і привабливої для іноземних інвестицій впливає також ставлення урядових осіб, лідерів профспілок і представників власного приватного сектора. Деякі країни з одного боку проводять політику сприяння іноземним інвесторам, а з іншого – намагаються перешкодити цим інвесторам через бюрократичні бар'єри та інші засоби. Профспілкові лідери, які погрожують страйками та іншими методами боротьби з іноземними компаніями, також створюють атмосферу нестабільності. Лідери приватного сектора часто теж не дуже бажають допустити зарубіжних конкурентів на свої ринки. Ці групи можуть скористатися слабкістю політичної системи та змінити законодавство таким чином, що воно стане несприятливим для іноземних інвесторів.

  • 11. Макроекономічна політика. В країнах з несприятливим економічним кліматом іноземні інвестори не ризикуватимуть своїм капіталом, аж поки економічна ситуація не стабілізується. Найважливішим фактором стабільної макроекономічної політики є підтримання низького і передбачуваного рівня інфляції. Гіперінфляція ускладнює ведення операцій – наприклад, перегляд бухгалтерських процедур та операції з готівкою. Коли країни приймають "шокові" програми з метою приборкання інфляції, це часто призводить до спаду виробництва і, як наслідок, до збитків багатьох іноземних інвесторів.
  • 12. Розвиненість інфраструктури та служб підтримки. Фізичні ресурси країни-одержувача (шляхи, порти, аеропорти, мережа зв'язку, наявність та вартість енергії) справляють значний вплив на собівартість та ефективність виробництва та перевезень. Незважаючи на те, що країна може відповідати більшості інвестиційних критеріїв, якщо вона має погану інфраструктуру, то їй навряд чи вдасться отримати значні іноземні інвестиції. Інфраструктура включає також послуги, необхідні для підтримки виробничих операцій. Це послуги юридичних, страхових та бухгалтерських фірм; комерційних та інвестиційних банків; повітряні, морські та наземні перевезення. Місцеві компанії з надання послуг отримують зиск від інвестицій і самі сприяють їх залученню.

Інвестиційні режими та заохочення. Багато країн використовують програми заохочення з метою збільшити свою привабливість для інвесторів. Ці програми включають такі заходи, як податкові та митні пільги, знижки та інше, що сприяє зниженню собівартості та поліпшенню оперативних показників діяльності іноземних фірм. Хоч ці програми можуть набирати різних форм, вони можуть бути розділені на дві категорії: програми боргового зобов'язання, або повернення митного збору та зони вільної торгівлі.

Програми боргового зобов'язання, або повернення митного збору. Згідно з цими програмами іноземні інвестори можуть створювати підприємства, які імпортують частини якогось виробу, збирають або якось інакше обробляють їх, а потім реекспортують. Такі підприємства звільняються від податків та мита на компоненти і готову продукцію. Щоб гарантувати реекспорт цієї продукції, такі підприємства подають у місцевий митний орган боргове зобов'язання, яке анулюється, коли кінцевий продукт фактично експортується. Цей засіб захищає місцеві фірми, які виробляють подібні товари для місцевого ринку. Що приваблює у цій програмі інвесторів? Насамперед можливість знизити витрати виробництва за рахунок дешевої робочої сили. Країні-одержувачу такі програми забезпечують створення нових робочих місць, навчання персоналу, залучення до більш високих технологій, значні податкові надходження.

Зони вільної торгівлі, або експортні зони пропонують багато пільг щодо імпортних тарифів та величини податку на експорт і прибутки, але тільки для фірм, що створюють підприємства в певних географічних районах. У деяких випадках такі зони займають усю територію країни.

Іноземні інвестори часто використовують зони вільної торгівлі як плацдарм для виходу на ринки третіх країн. Тому інвестування в зони вільної торгівлі виходить з таких факторів:

  • а) географічне розміщення – близькість до головних ринків як в країні прикладання капіталу, так і за кордоном;
  • б) доступність ринку, тобто наявність угод про режим найбільшого сприяння в торгівлі або право безмитного ввезення окремих товарів, що виробляються в зонах вільної торгівлі, до третіх країн. Наприклад у Домініканській республіці, яка має право безмитного ввезення текстильних і швейних товарів до США, було створено велику кількість підприємств з іноземними інвестиціями, і країна стала значним експортером текстилю, швейної продукції та інших товарів до Сполучених Штатів;
  • в) можливість вільного пересування товарів, тобто розміщення зон вільної торгівлі неподалік портів, аеропортів, інших транспортних об'єктів або наявність у цих зонах різних митних органів, що прискорює процедури експорту та імпорту і зменшує транспортні витрати;
  • г) наявність розвиненої інфраструктури (внутрішній та міжнародний зв'язок, електроенергія, переробка промислових відходів), що може бути вирішальним фактором для інвесторів.

Основними формами здійснення іноземних інвестицій є:

  • – часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними й фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
  • – створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
  • – придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
  • – придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
  • – придбання інших майнових прав;
  • – господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;
  • – в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Найпоширенішою формою іноземних інвестицій в Україні є спільні підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями – це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

При здійсненні іноземних інвестицій інвестор має врахувати їх специфіку, а саме:

  • Психологічні бар'єри. Психологічні бар'єри обумовлені незнанням економіки, політики та культури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі на фінансових ринках, порядку звітності та інше. Тому іноземні інвестори здійснюють свою діяльність через брокерів відповідних національних ринків.
  • Інформаційні проблеми. В інвестора можуть виникати проблеми з одержанням інформації про іноземні ринки та емітентів. Найчастіше для одержання інформації для іноземних інвестицій використовуються такі міжнародні інформаційні системи:
  • – інформаційні системи Reuters. Telerate, Tenfore, Forex, які не тільки повідомляють новини, але й приводять ціни по окремим ринкам та цінним паперам;
  • – спеціальні цінові системи Exshar, Telekurs та інші, які дають повну інформацію по усім світовим ринкам, зокрема, дані про рух капіталів та дивідендів;
  • – спеціальні пакети комп'ютерних програм (Datastream), які забезпечують дані з котировок цінних паперів та надають допомогу при фінансовому аналізі.
  • Юридичні проблеми. В різних країнах можуть існувати юридичні проблеми для іноземних інвесторів, при розміщенні їх капіталу та повернення його з одержаним доходом, включаючи особливості оподаткування. У зв'язку з цим іноземному інвестору слід ґрунтовно вивчити законодавчу та нормативну базу країни, куди вкладатимуться кошти.
  • Додаткові витрати. Іноземні інвестиції як правило пов'язані з додатковими витратами, які включають у себе: більші комісійні посередникам на іноземних ринках; більшу плату за оформлення угод; більшу плату керуючим портфелем іноземних інвестицій.
  • Ризики іноземних інвестицій. Ризики, пов'язані з іноземними інвестиціями, включають, по-перше, ризики національних ринків, тобто загальні ризики для усіх інвесторів – резидентів та нерезидентів. Наприклад, інвестори з країн із розвиненою економікою можуть зіткнутися з такими ризиками як політична нестабільність, корупція, недосконале податкове законодавство та законодавство про права власності акціонерів, погане інформаційне забезпечення, недостатній рівень корпоративного управління, низька ефективність роботи юридичної та адміністративної систем. По-друге, додаткові ризики для нерезидентів пов'язані з можливим введенням обмежень на їх діяльність та вивіз капіталу та доходу. По-третє, існують ризики падіння курсів іноземних валют, що призводить до зменшення доходності інвестицій у перерахунку на валюту інвестора.

Таким чином, враховуючи специфіку та особливості іноземних інвестицій інвестор, який мас намір здійснити їх, повинен:

• ґрунтовно проаналізувати стан та структуру міжнародного ринку

інвестицій;

  • • вивчити характеристики та особливості цінних паперів, які обертаються на різних національних ринках;
  • • визначити основні показники, які характеризують ринок інвестицій та Їх проаналізувати в динаміці;
  • • проаналізувати інформацію з засобів масової інформації про ринки інвестицій їх структуру;
  • • визначити фактори, які впливають на ціни активів на міжнародних ринках, та про їх взаємозв'язок;
  • • визначити методи та інструменти зменшення ризику іноземних інвестицій;
  • • визначити показники якості (доходності) портфеля іноземних інвестицій.

Міжнародна інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій суб'єктів по вкладенню інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі і часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Зрозуміло, що головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення коштів є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв'язків між країнами світу, і залежить вона як від об'єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному та господарському просторі.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Вивезення капіталу зумовлюється під дією таких чинників:

  • • надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку, чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів.)
  • • потребою у нових ринках збуту, сировини.
  • • формування певного рівня конкурентоспроможної економіки.
  • • міжнародний поділ праці.
  • • транс націоналізація економіки.
  • • пошук стабільних умов застосувати капіталів.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:

  • • обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;
  • • низької інвестиційної активності власних інвесторів;
  • • необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки то технології;
  • • бажання створити конкурентоспроможну економіку та освоїти світові ринки;
  • • потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

Головною метою приватний іноземних інвестицій є експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з мстою отримання прибутку чи розширення економічного впливу.

Головною метою державний іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.

За інформацією Держстату, на 1 січня 2014 року обсяг ГШ у вигляді акціонерного капіталу нерезидентів, спрямованих в економіку України з початку інвестування склав 58,157 млрд, що на 5,2% більше, ніж на початок 2013 року.

На кінець року основними інвесторами України залишаються такі країни, як Кіпр – $19,036 млрд, Німеччина – $6,292 млрд, Нідерланди – $5,562 млрд, Російська Федерація – $4,287 млрд, Австрія – $3,258 млрд., Великобританія – $2,714 млрд, Британські Віргінські Острови – $2,494 млрд, Франція – $1,826 млрд., Швейцарія – $1,325 млрд, Італія – $1,268 млрд. На ці країни припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій.

За даними Держстату, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, спрямованих в українську промисловість, становить $18,013 млрд або 31% загального їхнього обсягу, установи фінансової і страхової діяльності – $15,349 млрд або 26,4%, на підприємства торгівлі та ремонту автотранспорту – $7,560 млрд або 13,0%, ринок нерухомості – $4,371 млрд, або 7,5%, на наукову та технічну діяльність – $3,448 млрд або 5,9%.

Заборгованість українських підприємств за кредитами та позиками, торговими кредитами та іншими зобов'язаннями (боргові інструменти) перед прямими іноземними інвесторами на 1 січня 2014 року склала $10,155 млрд.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку країни, включаючи акціонерний капі гал та боргові інструменти, на 1 січня 2014 року склав $68,312 млрд.

У той же час обсяг прямих інвестицій (акціонерний капітал) з України в економіку країн світу на початок 2014 року склав $6,575 млрд, у тому числі в країни ЄС – $6,061 млрд, або 92,2% загального обсягу, у країни СНД – $412,5 млн або на 6,3%, в інші країни світу – $102,1 млн або 1,5% від загального обсягу (рис. 6.1).

Прямі інвестиції з України надходили в 46 країн світу, причому основний обсяг – в Кіпр (88,5%). Загальний обсяг прямих інвестицій з України в країни світу, включаючи акціонерний капітал та боргові інструменти, становить $6,772 млрд.

За підсумками другого кварталу 2013 року в Україні зафіксовано також значне падіння обсягу прямих іноземних інвестицій (1111) у вигляді акціонерного капіталу. Зокрема, станом на початок серпня загальний обсяг ПП в регіони України склав $55318,2 млн. При цьому в другому кварталі іноземні інвестори спрямували в економіку України $1055,2 млн, але при цьому "вивели" $1623,6 млн.

Розподіл прямих інвестицій (акціонерного капіталу) в Україну за основними країнами-інвесторами (у % до загального обсягу)

Рис. 6.1. Розподіл прямих інвестицій (акціонерного капіталу) в Україну за основними країнами-інвесторами (у % до загального обсягу)

Нагадаємо, за даними Держстату, в 2012 році в економіку України іноземні інвестори вклали $6,013 млрд. США прямих інвестицій, що на 7,2% менше показника за 2011 рік ($6,480 млрд).

У І кварталі 2014 року в економіку України надійшло $ 570,2 млн прямих іноземних інвестицій – про це свідчать дані Держстату. Обсяг унесених з початку інвестування прямих інвестицій на 1 квітня 2014 року становив $ 52179,4 млн. та в розрахунку на одну особу населення склав $ 1151,6. Інвестиції надходили зі 134 країн світу, в основній більшості – з Кіпру, Німеччини, Нідерландів, Росії, Австрії, Великої Британії, Франції, Швейцарії та Італії.

За інформацією Мінекономрозвитку, в Україні продовжується тенденція до зростання надходжень прямих іноземних інвестицій. Найбільш привабливими для інвестування є промисловість, установи фінансової та страхової діяльності, автотранспорт, ринок нерухомості, наукова і технічна діяльність.

У І кварталі 2014 року в економіку Полтавської області іноземними інвесторами вкладено $ 17 млн прямих інвестицій (акціонерного капіталу).

Обсяг унесених з початку інвестування прямих інвестицій на 1 квітня 2014 року становив $ 1012,6 млн та в розрахунку на одну особу населення склав $ 695,9.

Інвестиції надійшли із 51 країни світу. До основних країн-інвесторів, на які припадає понад 97% загального обсягу прямих інвестицій, входять:

Швейцарія – $ 651,5 млн, Кіпр – $ 108,7 млн, Нідерланди – $ 100,8 млн, Велика Британія – $ 58,0 млн, Російська Федерація – $ 48,8 млн., Панама – $ 8,9 млн, США – $ 7,3 млн.

 
<<   ЗМІСТ   >>