Повна версія

Головна arrow Інвестування arrow Інвестування

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

  • 9.1. Фінансові ресурси інвестування
  • 9.2. Способи залучення капіталу
  • 9.3. Фінансовий, операційний та загальний ліверідж капіталу
  • 9.4. Промислово-фінансові групи та рух інвестиційних ресурсів

Фінансові ресурси інвестування

Грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємця, є його фінансовими ресурсами. Фінансові ресурси використовуються на розвиток підприємницької діяльності (фінансування засобів виробництва та робочої сили), утримання об'єктів невиробничої сфери, на споживання та створення резервів.

Частина фінансових ресурсів, що йде на фінансування предметів та засобів праці, робочої сили та інших елементів виробництва, складає капітал підприємства у грошовій формі.

Як фінансовий ресурс, капітал може бути підприємницьким та позичковим.

Підприємницький капітал – це вкладення шляхом прямих чи портфельних інвестицій у будь-який проект з метою отримання прибутку чи прав управління або того та іншого разом.

Позичковий капітал – це грошові кошти, що передаються у борг на умовах повернення та платності. Позичковий капітал постає як товар, який кредитор надає підприємцю в тимчасове користування з метою одержання позичкового процента.

Початковий підприємницький капітал формує статутний капітал (фонд) – основні та оборотні кошти, вартість яких відображається у стратегії підприємства. Статутний капітал – це сума внесків (паїв) засновників підприємства (компанії) для забезпечення його життєдіяльності.

Статутний капітал може включати не тільки грошові активи, але й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування природними ресурсами, майном тощо.

Вартість внесків (паїв) оцінюється сумісним рішенням засновників підприємства (проекту). Порядок формування та розмір статутного капіталу, а також його зменшення чи зростання регулюються законодавством та установчими документами.

Інвестиції, що здійснюються у статутний капітал в іноземній валюті, перераховуються на національну валюту за курсом НБУ. Порядок використання статутного капіталу як фінансового ресурсу визначається законодавством та установчими документами підприємства.

Таблиця 9.1

Головні джерела фінансових ресурсів та їх цільове використання

Джерела

Використання фінансових ресурсів

інвестицій

споживання

резервів

Прибуток (чистий)

+

+

+

Мобілізація внутрішніх ресурсів

+

+

Амортизаційні відрахування

+

+

Пайові внески (статутний чи акціонерний капітал)

+

+•

Страхові внески до Пенсійного фонду

+

+

Кошти від розміщення власних цінних паперів та реалізації цінних паперів інших емітентів

+

+

І

+

Кредиторська заборгованість

+

+

Кредити та позички

+

+

Спонсорство

+

+

Державні субсидії

+

Прибуток – це фінансовий ресурс, що використовується як на споживання, так і на нагромадження; це різниця між виручкої від реалізації продукції (робіт, послуг, товарів) без податку на додану вартість, акцизів, інших податків і витратами на виробництво і реалізацію.

Надходження від іншого продажу – це прибуток, одержаний від реалізації основних фондів та іншого майна, відходів виробництва, нематеріальних активів тощо. Цей прибуток визначається як різниця між виручкою від реалізації та витратами на цю реалізацію. Ці надходження заведено називати мобілізацією внутрішніх ресурсів (МВР).

Найважливіше джерело фінансових ресурсів – амортизація. Амортизаційні відрахування формуються в результаті перенесення вартості основних фондів на вартість продукту, у сукупності вони складають амортизаційний фонд.

Схема формування та розподілу прибутку підприємства

Рис. 9.1. Схема формування та розподілу прибутку підприємства

Методи прискореної амортизації забезпечують якнайшвидше відновлення основних фондів і приріст виробництва. У будь-якій країні світу держава регулює (нормує) амортизаційні відрахування, надаючи амортизаційні пільги та зменшуючи розмір прибутку, що оподатковується. Тим самим підприємство отримує дійовий стимул і має можливість протидіяти моральному зносу фондів, прискорює відновлення активної частини фондів та одержує міцний фінансовий ресурс для інвестування.

Пайові внески – грошові та інші кошти, сплачені юридичними і фізичними особами для ведення спільного підприємництва. Вони обов'язкові при вступі до товариства з обмеженою відповідальністю, повного та командитного товариства. Страхові внески та внески до Пенсійного фонду беруть участь у забезпеченні відтворення виробничих сил як засобів праці та робочої сили. Ці інвестиції, як правило, ануїтетом (щорічним платежем). Через певний час вони мають пренести інвесторові регулярні доходи.

Пайові внески можуть бути у вигляді грошових коштів, матеріальних цінностей, прав користування природними ресурсами та майном, у тому числі прав на використання винаходів, "ноу-хау". Різновидом пайового внеску є інвестиційний внесок, який здійснюється працівником підприємства з метою його розвитку. Пайові та інвестиційні внески можуть здійснюватися шляхом періодичного відрахування від зарплати працівників. За цими внесками можуть нараховуватися проценти та сплачуватися винагорода.

Кредиторська заборгованість – стійке джерело фінансових ресурсів, що постійно перебуває у розпорядженні підприємства. Воно прирівнюється до власних коштів. Це передусім заборгованість постачальникам за відвантажені товари, термін оплати яких ще не настав. До кредиторської заборгованості належить також перехідна заборгованість бюджету, заборгованість за відрахування у позабюджетні фонди.

Позичковим джерелом фінансування інвестицій виступають кредити і позички. Кредит – це позичкове джерело фінансування інвестицій, який може надаватися будь-яким суб'єктом господарювання чи фізичною особою будь- якому іншому інвестору чи тій особі, яка бере участь у інвестиційній (підприємницькій діяльності). Розрізняють банківський, інвестиційний, комерційний та податковий кредити, а також позики.

В Україні склалася практика фінансування обігових коштів за рахунок короткотермінових кредитів та фінансування інвестицій середньо- та довготерміновими кредитами.

Комерційним кредитом заведено вважати відстрочку платежів одного підприємства (компанії) іншому. Комерційний кредит може бути наданий у формі вексельного кредиту, відкритого рахунку чи кредиту фірми. Кредитування інвестицій в реальні активи, як правило, є довгостроковим.

Спонсори – це юридичні та фізичні особи, що надають підтримку в інвестуванні проектів. Спонсорство, як правило, підтримується державою. Цей фінансовий ресурс не підлягає оподаткуванню. Спонсори, беручи участь в інвестуванні, звичайно не отримують прямих доходів, але вони мають непрямі доходи завдяки рекламі, розширюючи свої ринки збуту, підвищуючи свій імідж та рейтинг.

З метою залучення капіталу для інвестування суб'єкт інвестиційної діяльності використовує різноманітні фінансові інструменти. Фінансові інструменти – це контракти, результатом яких є поява певної статті в активах одного суб'єкта і статті у пасивах іншого суб'єкта фінансування (Таблиця 2.3).

За рішенням Ради з стандартів фінансового обліку (FASB – США) до фінансових інструментів, в першу чергу, відносяться:

  • – фінансові заборгованості – закладні, облігації та інші форми (засоби) фінансування шляхом одержання позичок;
  • – фінансовий капітал – акції та інші інструменти, що є свідченням власності.

Фінансовий інжиніринг – це об'єднання або розділення (подрібнення) існуючих фінансових інструментів з мстою створення нових фінансових інструментів.

Існуючі (традиційні) фінансові інструменти розподіляються на дві групи: комерційні та фондові. Комерційні інструменти обслуговують товарообіг і певні майнові угоди. Фондові – це ті, що обертаються на фондових біржах.

Розглянемо головні види фінансових інструментів.

Фінансові заборгованості – це пасиви, які визначають сумарний розмір фінансових вимог (домагань) на активи компанії. Можуть визначатися як сумарні активи за мінусом власного капіталу компанії.

Застава – це борговий фінансовий інструмент, забезпечений правом на нерухомість. Якщо борг своєчасно не сплачується, закладна дає право

кредитору на продаж закладеного майна. Застава засвідчується у нотаріальній конторі, реєструється у поземельній книзі (іпотеці)[32, с. 94].

Облігація – це борговий цінний папір, який свідчить про внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язаність відшкодувати йому у певний строк номінальну вартість цього паперу та фіксований процент. Облігації являють собою фінансові інструменти державних позик, позик місцевих органів влади або компаній та підприємств. Облігації внутрішніх державних і місцевих позик випускаються тільки на пред'явника, а облігації підприємств бувають як іменні, так і на пред'явника. На облігаціях вказується розмір фіксованого процента та строк його виплати. Іноді випускаються безпроцентні (цільові) облігації, на яких вказується товар або послуга, під які вони випущені.

Скарбницькі зобов'язання держави – це державні цінні папери, що розміщуються добровільно серед населення, які затверджують внесення їх власниками грошових коштів в бюджет і дають право на одержання фіксованого доходу впродовж всього часу володіння цими цінними паперами. Скарбницькі зобов'язання звичайно випускаються терміном від 5 до 25 років Доход від них сплачується у році, наступному після року їх придбання. Виплата доходів здійснюється щорічно за купонами або при відшкодуванні зобов'язань шляхом нарахування процентів до номіналу без щорічних виплат. Звичайно середньострокові скарбницькі зобов'язання випускаються терміном від 1 до 5 років, а короткострокові – на строк 3, 6 та 12 місяців. Середньо- та короткострокові зобов'язання не мають купонів, тобто повернення боргу здійснюється разом з нарахованими процентами одночасно.

Вексель – боргове зобов'язання, що затверджує безумовну сплату власнику (векселеодержувачу) певної суми боргу і в певний строк векселедавцем. Розрізняють прості та переказні векселі.

Простий вексель (соло-вексель) має просте (нічим не зумовлене) зобов'язання сплатити кредитору (власнику векселя) векселедавцем певну суму, у певний строк і в певному місці.

Переказний вексель (тратта) випускається і підписується кредитором (трассантом) як наказ боржнику (трассату) сплатити в зумовлений строк певну суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику. В першому випадку вексель підписує векселедавець (боржник), у другому – кредитор. У першому випадку власником векселя є кредитор, у другому – третя сторона або пред'явник, що купив тратту. Безумовність зобов'язання означає, що відмова від платежу приведе до примусової сплати боргу за простим векселем.

Векселедавцем може бути держава (центральні та місцеві органи влади, банки, комерційні структури).

Скарбницькі (державні) векселі – це короткострокові зобов'язання держави зі строком (терміном) відшкодування 3, 6 та 12 місяців.

Для інвестора скарбницький вексель має перевагу, скажімо, перед іншим державним цінним папером – облігацією через те, що він наперед знає суму, яку він одержить за векселем, бо вона зумовлена в документі. Крім того, прибутковість скарбницьких векселів завжди трохи вища за облігаційну.

Банківські векселі випускаються фінансово-кредитними установами або емісійними синдикатами (об'єднаннями банків). Банківський вексель – це короткострокове боргове зобов'язання, що надає його власникові право одержати вкладену у векселі суму в період погашенім (відшкодування). Дохід інвестора визначається як різниця між ціною номіналу і ціною продажу банківського векселя.

Найбільш ліквідні векселі, що мають гарантію першокласних банків (аваль). Аваль – це запис на обрізі векселя стосовно цієї гарантії. Звичайно такі векселі видаються покупцю під заставу товаросупроводжувальних документів для подальшої передачі продавцю.

Заощаджувальні сертифікати банків – це письмові свідоцтва кредитної установи про депонування грошових коштів, які затверджують право вкладника на одержання через певний період часу цього внеску і процентів за ним. Заощаджувальні сертифікати видаються фізичним особам на певний строк із зумовленим в угоді процентом або до запитання. Якщо власник сертифіката знімає внесок раніше зумовленого строку, йому сплачується знижений процент.

Депозитні сертифікати банків видаються, головним чином, юридичним особам. Це строкові сертифікати з кредитними номіналами і з зумовленими процентами. Як боргові зобов'язання банків, вони можуть бути іменними та па пред'явника, що дає їм змогу вільно обертатися на вторинному ринку. Ринкова ціна сертифіката на пред'явника залежить від кон'юнктури ринку цінних паперів та поточної ставки для інструментів цього класу.

Ф'ючерс – це фінансовий інструмент (цінний папір), що обертається на організованих біржах. Це контракт, який зобов'язує поставити певний товар (товари) у призначений строк за зумовленою ціною. До призначеного строку ф'ючерс може обертатися на біржі багато разів, змінюючи власника. Розрахунки проводяться через клірингову палату, що обслуговує біржу.

Форвардні контракти – це позабіржові строкові валютні операції, які здійснюються банками та корпораціями по телефону чи телексу на договорних засадах. В останні роки форвардні контракти дедалі частіше застосовуються для обслуговування товарно-сировинних постачань у майбутньому за обговореними цінами. У цьому випадку форвард виступає як альтернатива ф'ючерсу.

Його відмінності як фінансового інструмента: він, як правило, не є предметом купівлі-продажу, тобто не обстається на біржі; більша частина таких операцій закінчується постачанням товару покупцеві та кінцевими розрахунками.

Фінансовий капітал – це сумарні активи компанії – інвестовані або доступні для інвестування. Під фінансовим капіталом розуміються акції та інші інструменти, які є свідченням власності.

Варант – це фінансовий інструмент, який надає його власнику право купувати цінні папери за зумовленою ціною впродовж певного терміну часу або безстроково. Як правило, варанти пропонуються у вигляді сертифікатів певних пакетів цінних паперів, тому вони вважаються інструментами фінансового інжинірингу і використовуються для залучення інвестицій і фінансування проектів.

Опціон – це фінансовий інструмент – контракт, що не вважається обов'язковим, тобто інвестору надається право вибору виконувати цю строкову угоду чи ні. Це право (зумовлене сплатою певної суми премії) купити або продати фінансовий інструмент (товар) впродовж деякого періоду часу за встановленою ціною.

Опціон на акції укладається між двома інвесторами, один з яких виписує його, а інший купує і одержує право у період зумовленого строку або купити за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон на купівлю, або продати їх особі, яка виписала опціон на продаж. Особливість опціону у тому, що в угоді купівлі-продажу об'єктом с не титул власності, тобто акція, а право на її придбання.

Приватизаційний майновий сертифікат – найважливіший представник приватизаційних цінних паперів, що дозволяють населенню брати участь у приватизації державних підприємств.

Боргові зобов'язання – це звичайно банківські позички і облігації, які у низці випадків можуть конвертуватися в акції компанії. Таким чином, на кожній стадії інвестиційного процесу його суб'єкти можуть використовувати різноманітні фінансові інструменти та залежно від умов розвитку компанії конвертувати одні в інші, забезпечуючи при цьому доходність та ліквідність капіталу.

За умов України, коли всі інвестиції є венчурними (з точки зору ризику, а не як інновації) важко порадити той чи інший інструмент залучення капіталу, в першу чергу через те, що законодавством не відпрацьований механізм їх конвертації.

Державне субсидіювання може здійснюватись у таких формах: прямі позички, гарантовані позички, гранти на певні проекти, пайова участь, прямі дотації, страхування. Субсидуючи проект, уряд звичайно висуває ті ж умови, що й банк чи кредитний заклад, але надані їм пільги заохочують останніх взяти участь у фінансуванні. Тому держава, як правило, є одним із інвесторів або учасників інвестування. Головним чином у такій спосіб інвестуються об'єкти виробничої чи соціальної інфраструктури чи соціально-політичні програми.

 
<<   ЗМІСТ   >>